Ми повертаємося до теми Великої Вітчизняної війни

Серію сюжетів про її ветеранів продовжить життєва розповідь про ще одного хороброго воїна, захисника, нашого земляка Андрія Ревенка. З дружиною та донькою героя спілкувались Альона В'язнікова та Дмитро Ейбатов.

Ревенко Андрій Олександрович народився у Диканьці Полтавської області. Коли почалася війна, йому виповнилося 19 років. Служив у піхотних військах. Три рази був важко поранений, але вижив і пройшов усю війну. Перемогу зустрів у Баддоберані (Німмечина). За хоробрість та відвагу, проявлені у боях, нагороджений Орденом Червоної Зірки, Орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеню та медалями.

Після перемоги не покинув військової служби. У 46 році був призначений начальником штабу батальйону охоронних складів. Це призначення стало для Андрія Олександровича доленосним. До штабу направили головного лікаря – 25-річну красуню Оксану, його майбутню дружину. За словами самого Андрія Ревенка, згадує дружина, те, що він ожениться на лікарці, яка прибуде до штабу, знав ще до того, як її побачив.

Доля молодого подружжя склалася вдало. За службовим обов'язком доводилося часто переїжджати. Жили у Німмечині, Польщі, Казахстані, Грузії.

Андрій Олександрович не уявляв свого життя без військової служби, але 61 року був демобілізований через інсульт. Отримав першу групу інвалідності. Подружжя переїхало до Полтави.

Вже тут народилася донька. Олена була досить пізньою, довгоочікуваною єдиною дитиною. Як вона згадує, весь час батько присвячував їй.

/Олена, донька Андрія Ревенка

Звичайно, батько мене балував, мене виховували, як принцесу/

Він взагалі дуже любив дітей, його часто запрошували на зустрічі до шкіл та інших навчальних закладів. Рідні згадують, що до нього заходили молоді курсанти, а він пригощав їх фруктами, які сам виростив у саду.

Взагалі всі любили його за легкий, веселий характер, – говорить донька.

/Олена, донька Андрія Ревенка

Завжди веселий, завжди з посмішкою. Усі, хто його пам'ятає, жодна людина не може сказати, щоб бачила його сумним. Завжди він посміхався, завжди він був дуже щедрою людиною. Завжди у нього повний двір гостей. Людина дуже гостинна, дуже добре готував. І друзів у нього було дуже багато/

Від дня смерті Андрія Олександровича минуло вже 14 років. Але рідні часто згадують його як героя, люблячого чоловіка, найкращого у світі батька та діда.

Стрічка новин