У Полтавському Художньому музеї «Галерея мистецтв» презентували книгу Сашка Лаврентьєва

Подія знаменна для кожного поета, проте Сашкові побачити свою першу збірку не вдалося. Життя хлопця обірвалося, так і не встигнувши розквітнути, проте по собі він залишив могутній спадок із віршів та листів до друзів.

«Розбудіть хтось мене! Адже так не буває! Інсульту в 16 років не буває! І тупих лікарів у Москві не буває!» – написав за два тижні до смерті юний полтавський поет Сашко Лаврентьєв. За 16 років свого життя хлопець написав більше тисячі віршів, оповідань, перекладів. Останній зачитали на презентації його першої і уже єдиної збірки «Стежини зраненого серця».

Небайдужі до горя осиротілої матері люди допомогли підготувати видання збірки Саші Лаврентьєва. Передмови до книги написали Всеволод Нестайко, друг Сашка Іван Горн та полтавська поетеса Марійка Бойко. Ілюстрації до творів намалювали діти – вихованці Народного художнього колективу студії образотворчого мистецтва «Соняшник».

/Наталія Ташкевич, відмінник освіти, керівник народного художнього колективу «Соняшник»

Коли ми дізналися, що Саша лежить в лікарні в Москві, ми вирішили підтримати його, зробити ілюстрації до його віршів. Студія працювала і по смерті Сашка. Він помер 2 лютого. Роботу ми почали ще у жовтні, а закінчили в квітні місяці/

Витягти Сашка з того світу намагалися ледь чи не усією країною. Гуртом збирали гроші, готували його до операції. Проте, навіть грошей замало було, щоб урятувати поета. В Сашка був діагноз «кардіоміопатія», його результатом є лиш термінова трансплантація серця, розповідає керівниця медичної лінії фонду «Лікар. Інфонд», який допомагав юнакові у лікуванні. Врятувати хлопця, стверджує жінка, не дозволив закон, а точніше – деякі нормативи, продиктовані ним.

/Тетяна Вільчинська, керівник меднапрямку Міжнародної благодійної фундації «Лікар. Інфонд»

На жаль, наше законодавство практично обмежує можливість для трупної трансплантації. Існує низка законодавчих активів, які фактично унеможливлюють нормальний процес. Мені страшно думати, скільки людей могло стати донорами Сашку, але були обмежені. Де-факто донори були, а де-юро - ні/

Матір юного митця, ледь стримуючи сльози, тримає в руках збірку, яку написав, але так жодного разу й не побачив її син.

/Ольга Тарасіна, мама поета

Жодна книга мені не поверне дитину. А з іншого боку, говорять, що люди живуть, доки їх пам 'ятають. Може це буде пам'яттю про мого хлопця/

Прибув на презентацію друга й інтернет-товариш Сашка, поет Іван Горн. Говорить: вірші Сашка попри свою нелюбов до української літератури завжди читав із захопленням.

/Іван Горн, поет, друг Сашка Лаврентьєва

Сашині вірші, вони не відповідали його віку. Поети дорослі пишуть по-іншому. Саша ж, він по-іншому сприймав світ, він був глибинно самотнім і через це писав таку лірику. Ми особисто не були знайомі, проте до останніх днів, поки він міг ще писати, ми спілкувалися в інтернеті/

Книга Сашка Лаврентьєва вмістила у собі не всі його поезії, проте вона ще довго, сподіваються його друзі та прихильники, радуватиме поціновувачів мистецтва слова.

Стрічка новин