Подорож навколо світу за 24 години – давно не міф, а 130 км пішки від Полтави до Комсомольська, щоб побачити батька, – вчинок
Юний Максим, вихованець одного з полтавських інтернатів, говорить: просто дуже скучив за татом.
40 гривень у кишені, буханець хліба та пачка сухої вермішелі – усе, що було при собі у 14-річного Максима. Відстань від Полтави до Комсомольська – близько 130 км. Саме такий кілометраж з мужністю подалав, пішки дістаючись до свого батька. Мандрівка тривала п'ять днів та мала щасливий фінал – син нарешті побачив свого тата, а міліція знайшла зниклого хлопчика.
/Максим
Я знав напрямок, бо тато вже забирав мене додому. Я запам'ятав дорогу. І йшов по знакам/
Максим навчається в одній із шкіл-інтернатів міста Полтава вже другий рік. Опинився тут на час вирішення питання щодо встановлення над ним опіки. Батько хлопчика, постійно працюючи в Росії, навідував сина не дуже часто. Саме довга розлука й сподвигла підлітка на рішучий крок.
/Максим
Зупинявся в селах, щоб купити їжу, переночувати. Бувало, що вже затемніло, а там немає села, то я йду - побачив знак, де село. Звернув.../
Зараз говорить: жалкував лиш про одне. Десь на третій – четвертий день зрозумів, що завдав болю виховательці, зрозумів, що їй не все-одно. І хлопчина не помилявся: вихователька Галина Харчук каже: усі 6 днів не знаходила собі місця.
/Галина Харчук, вихователька школи-інтернату
Шукали всі разом, всією школою. Звичайно, заявили в міліцію. Почали пошуки на вокзалах, автовокзалах, по вулицях. Звичайно, переживала дуже, тому що зараз час дуже складний, може дитина в будь-яку ситуацію потрапити. То, звичайно, як матері, переживали дуже/
Шукала хлопця й міліція. Обстежували кінозали, інтернет-клуби, підвали й горища. Про те, що хлопчик у безпеці, правоохоронцям згодом повідомив батько Максима. Юнак прибрів до оселі батька дуже стомлений, голодний та з численними мозолями на ногах.
/Юрій Сулаєв, начальник ВЗГ УМВС України в Полтавській обл.
На шостий день зранку після зникнення цього хлопчика надійшло повідомлення від його батька, що він з'явився вдома і таким чином операція з розшуку була припинена/
Дещо засмучений хлопчина повернувся до інтернату. Проте, говорить, втік не через погане ставлення, а через тугу за домом.
/Максим
Тут добре, дуже добре. Різні конкурси, скрізь беру участь. Їздимо на екскурсії всілякі/
Добре відгукується про Максима й вихователька. Певна: пішов через те, що знав – виживе. Таких сильних духом дітей зустрічала нечасто.
/Галина Харчук, вихователька школи-інтернату
Матері у дитини немає. Вона з ним не спілкується. Одна надія на батька. А батько весь час працює в Росії і дуже рідко його відвідує, лиш коли буває можливість/
«Я дуже скучав за татком! Обіцяю більше не тікати!» – запевнив правоохоронців, педагогів та своїх рідних 14-річний Максим.