У Полтаві прощалися із настоятелькою Хрестовоздвиженського монастиря

В Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі сьогодні попрощалися із його настоятелькою – ігуменею Сергією (у миру Зінаїдою Алєксєєнко). Із 90-х років минулого століття вона брала активну участь у відродженні обителі. Нині цей жіночий монастир, за словами священників та багатьох мирян, став однією із духовних перлин Полтавщини.

Ігуменя Сергія померла 26 травня ввечері. Відспівували ж її у свято Вознесіння Господнього. 

Филип, Митрополит Полтавський і Миргородський УПЦ 

- Велике свято, коли Христос перед своїми учнями вознісся на небо. Це символічно. Ми віримо, що Господь прийме душу матушки ігумені Сергії – високодостойної людини, високодостойної християнки, високодостойної громадянки своєї держави. Вона дуже любила українську землю, дуже любила Полтавщину, любила святу церкву, любила ближніх, любила людей.

Зінаїда Алєксєєнко – так настотельку звали у миру, працювала у  Полтавському проєктному інституті. Вийшовши ж на пенсію, життя вирішила присвятити Богу. І вже із грудня 1991-го почала докладати максимуму зусиль для відродження Хрестовоздвиженського монастиря. Це відео з архіву нашого каналу.

Сергія, ігуменя Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря

- Коли прийшла я у 1991 році – були одні руїни. Огорожі не було, собор був увесь зруйнований. І всі церкви також постраждали. Трудно було. Але ж усі труднощі – вони минували. І просимо вас і всіх святих молитви за нашу обитель.

Інокиня Глікерія у монастирі із 2011 року. Каже: ігуменя Сергія була для них, як рідна мати.

Глікерія, інокиня Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря

- Вона завжди до кожного серця мала ключик свій. Завжди підтримувала, справжня матір була для нас. За кожного із нас вона дуже плакала, переживала. Дуже пощастило, що серед нас була така матушка і є, і буде в наших серцях.

Чимало полтавських жінок зверталися до ігумені Сергії за порадою. Кажуть: у допомозі вона нікому не відмовляла.

Алла Альошкіна, прихожанка Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря

- Скільки у цієї людини було добра, сил, енергії і прагнення реставрувати монастир. Вона своєю добротою приймала всіх, кому було важко. Хто просив допомоги – підказувала. Я з нею була рука об руку двадцять з лишком років. Це важка втрата для мене. Вона повністю віддавала себе монастирю і людям.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію