«9 травня – найбільше для нас свято»

Так стверджує мешканка села Копили Полтавського району, 85-річна Валентина Копил. Її батько Федір Копил 36-річним офіцером загинув у перші дні війни. У свої неповні сім років Валентина була свідком розстрілу фашистами мирних жителів. Пам’ятає, де у 1941-му поблизу Полтави тривали бої. Там разом із нею побувала і наша знімальна група.

Анатолій Васевич, кореспондент

- Це стара дорога «Київ-Харків». Раніше вона була викладена кам’яною бруківкою. Ось звідти німці рухалися разом із технікою на Схід. На цій висотці, яка зараз поросла деревами, їх намагалися зупинити бійці Радянської Армії. Чимало з них знайшли тут свій останній прихисток.

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- Коли наші відступали – вони тримали оборону траси стратегічного значення. «Каменка» ми її раніше називали. Нагорі були наші, а ті ж наступали знизу. Там і зараз наші хлопці, і снаряди знаходять, і патронів завжди купи приносять.

У 1941 році Валентині Копил було неповних сім років. Разом із друзями тоді вони відвідали місця, де ще недавно точилися бої.

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- Дітвора ж, ми лазили кругом. То натрапляли ще на трупи незариті. Батькам сповістили. Їх зарили. Хто заривав? Певно, вночі це робили.

Зробили це місцеві жителі, звісно, таємно. А поховали героїв з усіма почестями уже після війни.

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- Після визволення Полтави, отут у Терешках, була братська могила. Їх брали наші матері, загиблих чоловіків вони вивозили кістки, трупи возами кіньми. Туди звозили і там була братська могила.

За час окупації фашисти наробили чимало лиха, забираючи безневинні людські життя.

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- У цьому районі загинули цигани. Була тут їхня повозка. Уже коней не було і людей не було. А весь їхній одяг, постіль залишилися на місці.

А одного разу маленька Валентина разом з подругою пасли кіз та ласували на галявині дикими грушами і кислицями. Раптом неподалік зупинилася автівка. Діти затаїлися у гущавині. Деяким із тих людей, яких привезли, фашисти дали у руки лопати. 

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- Рили люди собі яму. Вони їх розстріляли. Мені важко говорити. На другий день ми вже приходили і бачили тільки плями. Темні плями. Це, значить, кров була.

Батько Валентини – Федір Копил, офіцер Червоної Армії – загинув під Дубно, виходячи з оточення, на шостий день війни. 

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- Коли увійшли німці, тут у нас такий був зрадник, чи як можна сказати, мою матір і Поставну видав, що батьки були офіцерами. Їх забрали. Куди забрали - ми не знали.

Шестирічна Валя ходила до місцевого старости просити за матір. Як згодом з'ясувалося, вона працювала на примусових сільськогосподарських робіт десь за тридцять кілометрів від їхньої домівки. Якимось чином староста таки вмовив фашистів відпустити жінку додому. У їхньому дворі був виритий бліндаж. Туди вони ховалися під час бомбардувань. Адже неподалік – залізничний міст через Коломак.

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- І на наш окоп оцей, бліндаж упав снаряд. То оця перекладина, вона отак зійшлася. Рачки, як кажуть, звідти вилазили. Ледве вилізли. А у хаті відірваний був куток. Дах весь понівечений осколками.

За війну довелося пізнати чимало горя, розповідає бабуся.

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- Уже, як верталися СС, то ми вже ховалися, хто куди. Бо ті знищували і гвалтували, що завгодно було. Голод, холод - усе таке ми пережили.

А тому для 85-річної Валентини Копил свято 9 травня залишається найшанованішим.

Валентина Копил, мешканка с.Копили, дитина війни

- 9 травня - це найбільше для нас свято. Більшого немає.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію