Ветерани Другої світової ще в строю

Цей 94-річний чоловік не знає свого дня народження, має два імені - Борис та Євгеній, а в паспорті, у графі «по-батькові» записаний Софійовичем. Так звали його матір. Це - наш земляк, інвалід Другої світової війни, колишній розвідник, учасник битви на Курській дузі, рядовий Баклицький. 

Непроста доля склалася у колишнього солдата. Його дід та прадід господарювали неподалік Мачух Полтавського району. Мали достатньо землі і худоби. У 30-х роках минулого століття родину, у якій було вісім дітей, назвали куркулями й виселили до Сибіру. Там довелося зазнати чималих поневірянь. 

Борис Баклицький, ветеран Другої світової війни

- Батьки в тайзі померли - мати і батько. Я наймолодший з родини - мені тоді було три роки.

Після смерті батьків діти розбіглися хто-куди. Євген почав збирати милостиню. А згодом потрапив до дитячого будинку.

Борис Баклицький, ветеран Другої світової війни

- Коли в дитбудинок привезли мене. Ну пацани колом оточили мене. Вихователька не дасть слово вимовити. Як звуть? Я не встиг відповісти. Він не знає. Як його назвемо. Пацани: хай Борис буде.

Євгеній, а по паспорту вже Борис, на фронт пішов шістнадцятирічним. У військкоматі додав собі віку. Навчався у військовому училищі. А звідти потрапив у розвідку. Командування поставило чергове завдання: взяти в полон фашистського «язика». Рейд на ворожі позиції ледь не коштував хлопцю життя.

Борис Баклицький, ветеран Другої світової війни

Ми кілька днів спостерігали на нейтральній смузі ближче до німців. Я був в групі захоплення. Я знав, що вартові німецькі вони - то зійдуться то розходяться. І ось коли вони зійшлися - ми в ті порожні місця зістрибнули. Коли німець до мене підійшов. Я йому сказав: Хальт. Він мені стріляє в груди. І побіг назад від мене по траншеї. А я поранений на бруствер схилився, автомат в ліву руку взяв. Думаю, хоч якась куля потрапить в нього. І точно.

Бориса Баклицького і пораненого ним німця тієї ж ночі успішно доставили до своїх. Але кулю мужньому розвіднику фронтові хірурги так і не зуміли дістати із легень.

Борис Баклицький, ветеран Другої світової війни

- Я ее носил до 58 года. Похудел. Тут в Полтаве никто не хотел оперировать. Тогда я рассердился и поехал сам до Амосова в Киев без всякого направления. И ото он меня прооперыровал, достал пулю.

Хотів Баклицький повернути й своє справжнє ім’я - Євгеній. Але по дорозі до паспортного столу зустрів священника. Той порадив йому залишити все так як є. 

Борис Баклицький, ветеран Другої світової війни

- Ти знаєш, каже, не треба нічого міняти. Так у тебе сидить два ангела: Євген і Борис. Тебе на фронті два ангела врятували. Ти живеш ... І я залишився Євген і Борис.

Зараз, не зважаючи на свій поважний вік, Борис Баклицький тримається досить бадьоро. Більше того - доглядає за 90-річною дружиною Марією Михайлівною, яка вже вісім років прикута до ліжка. Фронтові друзі відійшли у Вічність. Кожного з них ветеран добре пам’ятає. А ще бідкається, що минуле нерідко надміру політизують. 

Борис Баклицький, ветеран Другої світової війни

- Я ні за Сталіна, ні за Леніна, я за землю рідну прадідів, дідів - ось за що я воював.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію