Індійська історія пересадженого серця хлопчика з Полтавщини

Із 7 років Костя почав часто хворіти, проте відвідував заняття в школі і проводив час з однолітками. Після 4-го класу його стан погіршився, особливо після перенесеного бронхіту, оскільки хвороба дала ускладнення і позначилася черговими приступами. Зі слів мами, вже на той час вони знали, що хірургічно в Україні їм нічим допомогти не зможуть і  єдиним порятунком є пересадка серця. 

З великою вірою в диво та нездоланним бажанням врятувати життя сина, до індійського міста Ченнай штату Таміл Наду вирушила родина Щербин з с. Вовчик, що в Лубенському районі. На вигляд маленький і худорлявий хлопчик, стояв перед важливим, зовсім не дитячим випробуванням. Йому повинні були зробити операцію з пересадки донорського серця. 

"У пологовому будинку одразу при народженні Костика нам не говорили про діагноз (прим. авт. – дилатаційна кардіоміопатія), - розповідає мама Вікторія. - Симптоми порушень почали проявлятися на третьому тижні життя: малюк важко дихав, під час годування часто спльовував їжу. Коли ми звернулися до місцевої лікарні, то нас одразу поклали в реанімацію, куди викликали обласних фахівців. Стан був важким, а тому, щоб вийти з нього нас з сином перевели на лікування до м. Полтава, де ми пробули близько трьох місяців".

Коли здоров’я дитини вдалося стабілізувати, повернулися додому, проте з того часу постійно тримали контроль: консультувалися в обласних та столичних лікарів, проходили обстеження. Вікторія Щербина згадує цей час як найбільш врівноважений і спокійний, адже її син мав право на щасливе і здорове дитинство.

Із 7 років Костя почав часто хворіти, проте відвідував заняття в школі і проводив час з однолітками. Після 4-го класу його стан погіршився, особливо після перенесеного бронхіту, оскільки хвороба дала ускладнення і позначилася черговими приступами. Зі слів мами, вже на той час вони знали, що хірургічно в Україні їм нічим допомогти не зможуть і  єдиним порятунком є пересадка серця. Думки про вартість оперативного втручання лякали, адже сума в 100 тис. доларів (саме стільки коштувала трансплантація серця) була захмарною для родини. Втім, життя Кості – найбільша цінність, тому сім’я Щербин почала активно шукати шляхи порятунку сина, стан якого щораз погіршувався.

"Коли ми у 2017 році зібрали і подали документи до Міністерства охорони здоров’я, нам відповіли, що кошти на лікування за кордоном на цей рік вже вичерпані, - розповідає Вікторія. – Але в серпні 2017 року були додаткові надходження і нам пощастило потрапити до списку тих, хто отримає кошти. Звісно, за єдиної умови: ми самі мали обрати собі клініку, яка погодиться провести операцію і надасть нам гарантійний лист, який це засвідчуватиме. Спершу ми визначили для себе країну Білорусію, проте зовсім скоро виявилося, що пересадки там роблять тільки тим, кому вже є 18+. Тоді наш вибір зупинився на Індії – госпіталь «Фортіс Малар» у місті Ченнай на півдні країни. Проте гарантійного листа і коштів, які Міністерство вже перерахувало на госпіталь було недостатньо. Нас не могли випустити з України до Індії без наявності на банківському рахунку 10 тис. доларів. Це запорука того, що ми спроможні дозволити собі проживати там. Але ж окрім цього ще потрібні були кошти на різні аналізи, додаткові обстеження, на авіапереліт…Необхідну суму збирали як тільки могли і де могли – всім світом".

9 листопада 2017 року Костик та його мама вже були в Індії. Політ з пересадками, який зайняв близько 14 годин позначився на дитині негативно, а тому одразу після прибуття до міста Ченнай вони потрапили в реанімацію. Протягом перших 7 днів фахівці госпіталю проводили обстеження, а також зробили хлопчику всі вікові щеплення. Коли з трансплантацією органу було остаточно вирішено, його поставили на чергу. Час очікування і, власне, загального перебування в країні зайняв майже півроку. Вікторія зізнається, що їй найстрашніше було залишитися з дитиною в чужій країні без досконалого володіння англійською мовою, хоча, як виявилося згодом, її не всі індуси розуміють. «МедІндія» надала їм перекладача і це дещо полегшило перебування в країні. В Україні сім’я завжди трималася разом, а тато Сергій весь час підбадьорливо говорив, що проблеми будуть вирішувати поступово, в міру їх надходження. В Індії, і в Ченнаї зокрема, теж нині перебувають багато українців, які сподіваються там отримати медичну допомогу. З багатьма Щербини підтримують контакти, адже спільна мета зближує в тяжкі моменти.

"Нас 11 разів викликали до госпіталю і кожен раз ми думали, що орган наш, - пригадує мама Кості. – Але так сталося лише за одинадцятою спробою. Саме тоді зійшлися всі аналізи на сумісність і мого сина почали готувати до пересадки. Що я тоді відчувала – не передати словами. О дванадцятій ночі 28 квітня 2018 року привезли орган, а о п’ятій ранку до мене вийшов лікар і сказав, що операція по пересадці донорського серця пройшла успішно. На четвертий день Костя вже міг сидіти, а на п’ятий лікарі змушували вставати і розходжуватися. Навіть коли нас вже виписали з госпіталю ми ще близько двох місяців проживали в Ченнаї, оскільки було страшно повертатися до рідної країни – ми в себе вдома беззахисні".

Чому так? Пояснення цьому просте – імуносупресивна терапія. Щоб життя з новим серцем не опинилося під загрозою, потрібно приймати дороговартісні ліки, яких в Україні немає. Держава закупляє аналоги – препарати схожі за діючою речовиною, але вони часто негативно впливають на організм і дають побічний ефект. Одразу після операції Вікторія Щербина закупила індійські ліки і нині має надію тільки на них. Все залежить від аналізу токларімусу, а відтак кількість препарату стрімко зменшується. Якщо не приймати ліки донорське серце (прим. авт. – за попередньою інформацією донором стала жінка) під загрозою відторгнення. Щоб цього не сталося, родині із Вовчика потрібна постійна фінансова підтримка. Тож прохання долучитися до збору коштів, які підуть на закупку потрібного іноземного препарату. Їх можна перерахувати на картку Приватбанку 5168 7426 0061 6282 (мама – Щербина Вікторія Анатоліївна). Повний пакет документів та медичних висновків з Індії знаходяться у батьків. За бажанням можна більш детально ознайомитися з умовами лікування та реабілітації дитини. Контактний телефон +380994315344.

Наразі 13-річний Костик почувається добре, любить пограти у м’яча, посидіти за комп’ютером і просто побавитися із молодшим на п’ять років братиком Артемом. Любов між братами очевидна, вони туляться один до одного, зачіпають погратися, а те випробування, яке вдалося пройти родині Щербин тільки зблизило всіх, об’єднало.  Гарною новиною для сім’ї стало те, що лікар, який оперував Костянтина буде час від часу приїздити до України з робочим візитом, під час якого оглядатиме та консультуватиме своїх пацієнтів.

До слова, на Полтавщині робитимуть операції на відкритому серці. 

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію