Раніше у Великі Сорочинці багато людей приїздило, аби придбати дефіцитні на той час речі

Непогано цього року поярмаркував Президент України Віктор Ющенко: ще одну вишиванку, цього разу – решетилівського майстра, виторгував за тисячу двісті гривень, дітлахам придбав по ляльці-мотанці роботи місцевих майстрів, для всієї родини – ковдру та традиційний глечик. З гостинцем для дружини, як сказав вже згодом, спілкуючись з журналістами, ще не визначився. До речі, побачивши поруч високого гостя – директора товариства «Сорочинський ярмарок» Світлану Свищеву, присутні на торжищі навіть сплутали її з дружиною Президента Катериною Ющенко.

Президент, насамперед, оцінив мистецтво народних умільців Сорочинського ярмарку, завітав до містечка майстрів. Спілкувався з людьми, жартував. Кількома словами перекинувся і з самим Миколою Гоголем.

Поки Президент ярмаркував разом із головою РНБО України Іваном Плющем, журналісти, які з’їхалися на Сорочинці з усієї України, оцінювали переваги прохолодного приміщення добре обладнаного прес-центру. За браком часу, прес-конференція очільника країни обмежилася лише трьома питаннями, одне з яких примусило присутніх відчути себе не на ярмарку, а на політичному майдані: депутатська недоторканість та привілеї депутатів – болючі й для Президента питання.

Закликаючи можновладців та парламентарів шанувати своє суспільство, полишивши зайві почесті та привілеї, Віктор Андрійович виявив готовність зробити благородний жест першим. Принаймні, на перших парламентських засіданнях нового складу Верховної Ради питання обіцяє поставити руба. На запитання нашого каналу щодо оцінки перспектив розвитку туризму на Полтавщині й власні уподобання, відповіді вичерпної так й не отримали. Зате дізналися від Президента про його претензії до законотворців: безлад у законотворчій базі щодо розподілу та використання земель гальмує розвиток зеленого туризму. Щодо самого Сорочинського ярмарку, пообіцяв дороги сюди не забувати.

Нині Сорочинці відвідали і народні депутати 5-го скликання від «Партії регіонів». Другий номер регіоналів Раїса Богатирьова поділилася першими враженнями від дійства у Великих Сорочинцях.

За час свого перебування координатор парламентської більшості придбала рушника, горщика, яблук спеціально до Яблучного спасу. А от мед так і не знайшла. Говорить, шукала президентський, адже той, якщо вірити чуткам, дуже смачний. А от із самим Віктором Ющенком Раїса Богатирьова таки зустрілася. Запевняє, що наступного року знову приїде на ярмарок і Тарас Чорновіл, який також встиг тут скупитися.

Спілкуючись з людьми, регіонали наголосили на важливості кожної людини у процесі формування держави. А тому всі зусилля «Парія регіонів» спрямує на підтримку та подальший розвиток соціальних програм.

Підтримує партія і скасування депутатської недоторканості, щоправда, не лише парламентарів, а й самого Президента, незалежно від того, хто ним стане наступного разу, пояснює Раїса Богатирьова. Головним же завданням нині, говорять регіонали, є об'єднання країни, аби гідно представляти націю серед світової спільноти.

Увагу гостей та учасників Сорочинського ярмарку до проблем українського книговиданнЯ намагалися привернути представники управління преси та інформації облдержадміністрації та обласної організації Спілки письменників України. Щороку організатори Національного Сорочинського ярмарку запрошують видавців до виставок-продажу, однак ті відмовляються через високу вартість торгового місця. У 2007-му, який оголошено Роком української книги, в області реалізовують видавничий план. Його повинні були виконати ще минулоріч, однак не мали відповідних коштів. Наразі держава виділила гроші, за які відремонтують покрівлю у Кобеляцькому видавництві. 294 тисячі гривень передбачено на випуск соціально значущої літетратури на Полтавщині, зазначили представники обласної влади. У Решетилівці, Зінькові та Глобино провели виставки продукції вітчизняних видавництв. Вирішують проблеми видавництва «Полтавський літератор», яке мало чималі борги: закупили нову поліграфічну техніку. І ось презентували книгу полтавських авторів «Калинове гроно», яка побачила світ тільки після 14 років з початку роботи над нею. Другий том – це антологія прози і драматургії полтавських літераторів 20 століття. Серед них: Панас Мирний, Олена Пчілка, Леонід Бразов, Григорій Тютюник, Володимир Короленко, Олесь Гончар, Архип Тесленко та багато інших. Другу частину планують видати у кінці року. Всього видання має три частин: поезія, дрматургія та проза. Основне її призначення – бібліотеки шкіл районних центрів і деяких сільських. «Калинове гроно» має стати головним посібником для вчителів під час вивчення літератури рідного краю.

Сорочинський ярмарок – місце контрастів: поряд з національними виробами – сучасні. Тут же – і умільці з різних країн, але ворожнечі між ними немає.

Кобзар Микола, з Чигиринського району, в основному грає народні пісні. Думи про Богдана Хмельницького йому обіцяють вислати з Чернігова і Варшави, бо у нас все це знищено. Замовляють на ярмарок різне: російська аудиторія – російські пісні, українці – українські. Грає на старовинному російському балалаєчному строї, який вдосконалив: поєднав російську гітару з іспанською. Поруч з ним – майстри з Росії. У Воронезькій майстерні їх 15-ть. За професією – це електрики, психологи, журналісти, а найбільше геологів. У Великі Сорочинці добиралися автомобілем майже добу. Найскладніше в цьому, розповідають, – перетин кордону. Як реєструвати такі специфічні вироби і в якій кількості можна перевозити їх в Україну – проблема. Ольга розповідає, аби визначити, що ж собою представляють глиняні речі, прикордонники просили розпакувати кожний виріб, які знаходилися у 23-ох ящиках. Зверталися за допомогою до організаторів ярмарку, аби ті надали документи, щоб можна було більш вільно проїздити росіянам як майстрам. Але на такі ж проблеми перетину кордону скаржаться і українці, коли виїздять поділитися досвідом до сусідів. Якби створити щось на кшталт «дружнього коридору», говорять гості з Воронежа, тоді російським та українським умільцям було б набагато простіше спілкуватися. Покупців у Сорочинцях Ольга характеризує одним словом: добродушні.

Питання прибутковості справи майстри не обговорюють. Кажуть, це – непередбачувано: інколи виходить багато, часом – зовсім нічого. Та й займаються вони такою справою, у якій фінансова сторона – не головна. Бо під час створення, прикладом, такої вичурної лампи, на виготовлення якої йде близько тижня, отримують справжнє творче задоволення.