Від народження до смерті – символ, що супроводжує українців усе життя
Від народження до смерті – символ, що супроводжує українців усе життя. Полтавцям показали унікальну колекцію старовинних рушників. І з нагоди давнього свята – Катерини – у музеї Івана Котляревського для студентів влаштували літературно-мистецький вернісаж.
Його перший прихід знаходився у селі, там він і познайомився із красою вишивання. Тепер розповідати про рушники священик Анатолій може багато і цікаво. Від самих початків.
/В КАДРІ: Ви зараз, напевне, рідко де побачите. Це справжнє домотканне полотно/
Потім із нього різними технікам, кольорами та орнаментами з'являлись рушники. Коли народжувалась дитина, бабуся-повитуся загортала хлібину у рушник та давала батькам, аби малюк жив у достатку. На початку XX століття до червоних, чорних та зелених ниток в українських жінок з'явились інші кольори.
/Анатолій Безрідний, священик
Коли дівчина готувалась до весілля, вона вишивала рушничок. І тут була особлива символіка. Мені єдиний такий довелося знайти весільний. На цьому рушнику представлено дерево роду нареченої і нареченого. А це ось, їх рід з'єднується. Бачите, пташки звернуті дзьобами один до одного. І над ними не можна було вже нічого вишивати, щоб не присікати дерево роду. І саме на такому рушнику, якщо дівчина була згодна, вона подавала хлібину нареченому/
Весільних рушників у добірці, яку принесли студенти інституту економіки і права, найбільше.
/Анатолій Безрідний, священик
Наречена сама вишивала свій весільний узор, який сама придумала. І казала: хто узор сам дбає, той пустоцвітом не буває. Узор він мала право передавати своїм дітям та онукам. Але сам рушник лежав у домовині останнього, хто помирав із подружжя. І кажуть так: ззовні шився для людей, а зсередини – для бога/
Але рушник був не єдиним вишитим атрибутом весілля.
/В КАДРІ: Це опоясання. Парубки оперізувались на правому боці отак/
Рушники, якими покривалися ікони, похоронні та навіть постові, тобто ті, якими під час посту покривали образки у хаті. Багато старовинних та історичних, і їх історію знає Анатолій Безрідний. Зараз він – студент-заочник 5 курсу, буде реабілітологом. Добірку рушників приніс разом з іншими студентами до музею Івана Котляревського. Тут до свята Катерини організували вернісаж під назвою «З любов'ю до України».
/Валентина Скриль, старший науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею І.П.Котляревського
До цього свята сьогодні дуже готувались, щоб показати Україну такою, якою вона є. Починаючи від давніх традицій, ремесел, вишивання, пісень, дум, до навіть старовинних українських страв. Вони сьогодні теж будуть присутні на нашому заході/