Погано бачиш, або взагалі незрячий – сиди вдома
Погано бачиш, або взагалі незрячий – сиди вдома. Це одна із поширених образ, які інваліди чують у Полтаві на свою адресу. Тому з нагоди Міжнародного дня інвалідів полтавці підготували звернення до водіїв та кондукторів. Люди із вадами зору декому подякували і назвали номери транспортників, що їх ображають. Незрячі говорять: мають безліч історій про свої «стосунки» із громадським проїздом. І хочуть просто нагади полтавцям, аби їх помічали.
Її очі практично закриті. Олена Жалинська не бачить з народження.
/Олена Жалинська, не бачить з народження
Просто батько дуже гарно горілку вживав, і матір, коли вона була вагітна, поганяв якраз. І вона дуже злякалася. І от я така вийшла/
І так живе 56 років. З Кіровоградської області її направили працювати на УТОС до Полтави. Зараз живе на Леваді. Їздити громадським транспортом їй доводиться часто: на роботу на Гетьмана Сагайдачного (колишня Фурманова), до лікарні, у церкву.
/Олена Жалинська, не бачить з народження
Оце ось 29 їхала, зайла у кільцевий. Мене донька проводжала. Одну ногу поставила, а іншу не встигла. Ми почали говорити: що ж це ви їдете, дивіться, інвалід же їде. Він, щоправда, зупинився. Але ж все-одно неприємно. Неуважні вони бувають. Така якась у людей думка, що ми повинні у чотирьох стінах сидіть. А я вважаю навпаки – треба більше спілкуватись і ходить кругом/
У маленькій бібліотеці товариства сліпих полтавці із вадами зору збираються напередодні Міжнародного дня інвалідів. Тема – транспортні проблеми. У кожного з них – безліч подібних історій про те, як довелося їхати у громадському.
/Світлана Яцюк
Висаджують, кажуть, що не будуть везти далі. Це я не маю на увазі маленькі ці маршрутки, а великі, «Богданчики». Кажуть: у мене там троє-двоє єсть/
Їхати разом незрячим теж не можна.
/Іван Малостєв
Їхали якось ми на концерт. Два супроводжуючих і два інваліда. Кажуть: посвідчення? – Інваліди. Як відкрила рота, як почала кричати: Шо ви тут всі сліпі? Вам треба не тут їздити. А, типу, у тролейбусі/
А часом доходить до особистих образ. Незрячі хоч і мають вади, та не здаються. І, як обіцяли, називають їх у номери.
/Марина Бабець, голова ВМГО «Генерація успішної дії»
20 листопада я їхала з відрядження після 10 години вечора. Сіла у маршрутку на Зигіна номер 2673 АА. Подій почав розповідати, що пільги після 10 вечора закінчуються, і я взагалі можу бути викинутою з салону. Він мені заявиви: Я плачу, кому треба, 10 тисяч гривень на місяць, і мені нічого не страшно, нічого не буде. І я можу вас викинути з салону, тому дякуйте взагалі, що ви знаходитесь тут/
Не легше, виявляється, і з виїздом за місто.
/Світлана Яцюк
Не хочуть давати за тією поставновою, що є, пільги на квитки. На приміські, на міжміські автобуси. Вони кажуть: це приватні автобуси. А вони не хочуть перевозити нас/
Зараз полтавці хочуть ініціювати навчання приватних перевізників етиці. Подібні вже провели комунальним. Кажуть, тепер у тролейбусах стало краще. До міського транспортного управління слабозорі готують лист із своїми пропозиціями. Зокрема, підсвічувати номери маршрутів та збільшити шрифт, що навіть здоровим буває важкувато прочитати напрямок.
Мають що сказати і гарного, але дивного про Полтаву транспортну.
/Марина Бабець, голова ВМГО «Генерація успішної дії»
Ми навмисне не називаємо номери тих автобусів, де гарно. Бо постає така проблема: якщо хтось дуже гарно себе поводить, з кондукторів чи водіїв, їх наче б то винагороджують. Але потім ці гарні люди зникають з тих маршрутів. Нам це, звичайно, не подобається. Тому найщиріші вітання кондукторам Оксані та Людмилі. Вони мене знають. Гарні дічатка, дай Боже, щоб у нас більше таких кондукторів/
Взагалому, полтавці із вадами зору наголошують: не хочуть критикувати, а скоріше нагадати людям: аби їх помічали здорові та були добрішими.