У Полтаві прощалися з бійцем «Правого сектору» Вячеславом Литовченком

Велика втрата для українців. У Полтаві у понеділок в останню путь провели бійця Вячеслава Литовченка. Від ворожої кулі захисник з 17 резервної сотні добровольчого українського корпусу «Правий сектор» загинув наприкінці минулого тижня під Авдіївкою. Аби попрощатися із ним, до Полтави прямісінько з передової приїхало чимало побратимів із червоно-чорними прапорами. Натомість розчарувалися: до Собору віддати шану захисникові прийшли одиниці мирних полтавців.

Подруга «Альтаїр» підбирає, тренує, а згодом відправляє готових бійців з Полтави на Схід. 45-річного Вячеслава Литовченка, який потрапив до неї у серпні минулоріч, вона називає найкращим зі своєї резервної сотні.

/подруга «Альтаїр», командир 17 резервної сотні ДУК «Правий сектор»
У нього були проблеми з ногами. Коли проходила фізпідготовка, я ніколи не чула, щоб Славік казав, що він не може, що ноги болять. Він відпрацьовував з усіма на рівні. Він був поранений у липні цього року, і у той же день поїхав на базу, а увечері вже був на «нульовці»/

Друг ВДВ – так називають Вячеслава його бойові товариші. До Полтави прямо з передової вони з'їжджаються до Свято-Успенського собору. Востаннє побачити побратима.

29 вересня в Авдіївці ворожа куля не залишила шансів на життя.

/«Фізик»
Він був на позиції, у лікарні, дивився. І йому 7,62 – у голову. Одні кажуть, що снайпер, але, можливо, кулеметчик. Там коротка черга. По мішках била, а потрапила... Там позиція пристреляна, до сепарів метрів 300-400. З ним же молоді хлопці були, він намагався, бо старший був. Він намагався ситуацію контролювати, і.../

Бійці зізнаються: знали, що шансів немає, але доки Вячеслав був на операційному столі, вони молилися. Бо такого іншого просто не знають.

/«Фізик»
Мені приємно, що він теж вважав мене своїм другом. Він був дуже відповідальним – і цим дуже виділявся. Надзвичайно порядний. Він підлості не терпів абсолютно. У ньому цього не було/

Коли Вячеслав потрапив на передову, так і сказав побратимам: звідти його вже не дістати. Кілька візитів додому, аби допомогти мамі, – і знову на Схід.
19 річний Сергій зустрівся з Вячеславом у шахті Бутовка. Той був у штурмовій групі. За життя інших завжди переймався більше, ніж за власне, говорить хлопчина. І в усьому знаходив хороше.

/Сергій «Босяк»
Я знаю його як дуже позитивну людину, на яку багато хто має рівнятись. У патріотизмі. Силі духу. Він був, напевне, краще всіх, хто з нами стояв/

У Вячеслава залишилися батьки, менші брати й сестра та кохана. Проводять загиблого в останню путь бійці з червоно-чорними прапорами, і гірко зізнаються:

/Сергій «Босяк»
Знаєте, що мені найбільш шкода? Зараз, у цій ситуації? Приїхали побратими з батальйону. У вас таке велике місто, але ніхто практично з цивільного населення не прийшов. Мені образливо, що ви не знаєте, що там відбувається. Він пролив свою кров за них, а вони навіть не прйишли віддати йому свою шану/

Із великим портретом Вячеслава Литовченка бійці прямують через усе місто до обласної адміністрації. Таким чином вони хочуть нагадати полтавцям, що війна в Україні ще не закінчилась.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію