Він загинув під Іловайськом, врятувавши інших, проте не має статусу

Він загинув під Іловайськом, врятувавши інших, проте не має статусу. Полтавець Олександр Горячевський одним із перших пішов боронити українську неподільність, сепаратисти досі хизуються, що його «ліквідували». Зате на мирній землі Олександра ніяк не визнають учасником бойових дій. Олена Ляшенко – далі. 


/Інтершум
Завжди такий був лагідний хлопчик.../

У мами Олександра Горячевського тільки й залишилося, що фото на згадку та кілька речей, які побратими привезли разом із тілом. Кишенькова книжечка – твори Мольйєра, тріснутий годинник, прапор, яким накривали сина, пошарпаний молитовник, дитячий малюнок...

/Кученко Соня, місто Київ, СШ№ 88, 4 клас/

...та солдатський картуз.

/Він дуже маленький, хотів його для племінника – він із ним товаришував, сувенір із війни привезти.../

Олександр Горячевський закінчив 25 школу, техуніверситет, працював на тепловозоремонтному заводі, а потім знайшов роботу в Кременчуці. Змалку любив історію – хотів навіть вступати на історичний факультет, але батько і дід відмовили, мовляв, треба мати чоловічу професію. Уже дорослим перейнявся ідеями козацтва – на згадку про членство у громадській організації лишився шеврон. Коли почалося в Україні, не став чекати повістки – пішов добровольцем до міліцейського батальйону «Шахтарськ».

/Тетяна Горячевська, мама
Батькові він більше розповідав, а мені каже: «Мам, ти не хвилюйся, я не там, де воюють, ми приходимо в оці села, які вони звільнили, і ми там робимо зачистку, як ми оце все звільнимо, то я хочу залишитися там на відновлення. Будем будувать, будем охороняти, в міліцію піду, я хочу в міліцію, бо тут така міліція, що не треба і сепаратистів»/

Під Іловайськом батальйон «Шахтарськ» практично розбили, у листопаді 14 його закрили, а справи передали до архіву Дніпропетровського управління міліції.

/Тетяна Горячевська, мама
Туди посилаєм запрос, вони пишуть: «Даних про такого в нас немає». Ну немає його, ні в журналі, там коли читаєш оці списки, які повинні бути, там маса протоколів. Навіть нам спочатку поки оцю довідку дали, Саша, ну, чоловік, звонив, відповідають: «А що, вони прибігли, зброю похапали і побігли воювати, ми що їх, повинні були всіх переписувати?»/

/Олена Ляшенко, журналіст
Уже телефоном ми вишукували Олександрових побратимів. Нам розповіли: він пішов «по-сірому», не дочекавшись наказу та посвідчення міліціонера. Окрім того, із документами добровольців «Шахтарську» щось пішло не так/

/телефоном
Ми коли із-під Іловайська повернулись, взагалі наші справи порозгубилися десь у Дніпропетровському МВС/

Те, що трапилося 19 серпня, коли загинув Олександр Горячевський, добре пам’ятає боєць із позивним «Мак», Віктор Максак із Мелітополя. Він тоді був «трьохсотним». Група від «Шахтарська» на броні заходила до Іловайська. Олександра поставили РПГ-шником у десантний відсік попри те, що в батальйоні він служив поваром, доброї військової підготовки не мав.

/«Мак», телефоном
Виходить, коли їхала машина сепарська, він зробив вистріл, потрапив у машину, при цьому врятував чоловік 10, ну а потім отримав відповідь... Він був дуже хорошою людиною, коли його вбили, майже весь батальйон плакав/

Його фото із цинічним написом «ликвидирован» досі висить на сепарських сайтах. Зате на мирній землі Олександра Горячевського досі не визнали учасником бойових дій. У боротьбі за сина через постійні переживання помер батько. Мама говорить: хочуть не грошей та пільг – світлої пам’яті. Поки визнаних героїв вшановують книгами та меморіальними дошками, по справі Горячевського досі – суди.

/Ірина Каптур, координатор Центру допомоги учасникам АТО при Полтавській ОДА
Ви знаєте, це не тільки по Шахтарську, в кожному добровольчому батальйоні, тому що люди йшли воювати не для того, щоб отримувати статус чи якісь нагороди, вони йшли захищати державу. І списки ніхто на них не складав, вони просто приходили, просто воювали, тим паче, перші місяці – ніхто їм не обіцяв нічого/

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію