Не від держави, а від народу отримали сьогодні ордени герої неоголошеної війни

Не від держави, а від народу отримали сьогодні ордени герої неоголошеної війни. Учасники бойових дій, волонтери, медики. Дехто – посмертно. У кожного – дивовижна історія, про кожного можна знімати фільм чи писати книжку. Орден «Народний герой» народ сам придумав, сам зібрав срібло, сам висунув кандидатів і сам нагородив. 

Якщо народ має право одягати, годувати, взувати армію, то має право і нагороджувати. Це слова Андрія Боєчка, колекціонера та волонтера. Разом із ювеліром Дмитром Щербаковим він вигадав орден «Народний герой». У 2015 в мережі Фейсбук Боєчко звернувся до людей із проханням: скласти списки людей, достойних нагороди. Срібло для ордену теж збирають люди. Організатори кажуть: передають з усього світу.

/Андрій Боєчко, засновник ордену «Народний герой»
Жодного чиновника, штабіста, того, хто був далекий від війни, від допомоги, ми не нагородимо ніколи. Можете бут впевнені, я це обіцяю/

10 лютого у театрі Гоголя, хоч не прем’єра, – аншлаг. Військові, волонтери, медики та їх групи підтримки – з різних міст України. Орден вручає танкіст із позивним «Адам», сам Народний Герой України.

/Євген Можевікін, Народний герой України
Це визнання людей, яких ти захищав, за яких готовий був віддати життя і здоров'я під час війни/

Під шквал оплесків першими нагороду отримують дружина і син Сергія Цимбала. 26 лютого йому мало б виповнитися 30. Він помер 28-річним під Дебальцевим, собою закривши трьох побратимів. 20 днів дружина добивалася довідки, що Сергій загинув в АТО. Спортсмен, колишній працівник прокуратури, він пішов на війну добровольцем.

А це воїн із позивним «Марат», Володимир Ульянов. «Народного героя» йому дають за те, що без жодних втрат виводив з оточення людей – з-під Іловайська, у секторі С, коли наших ледь не взяли в полон. У нього – жодної державної нагороди...
А цей молодий десантник із парою «Мух» зупинив колону ворожих «Уралів». На сцені соромиться, і вшановує побратимів. Каже: це на війні найважче: втрачати товаришів.

/Морально падаєш, правда, але потім піднімаєшся... Слава нації – смерть ворогам/

Полтавка Вікторія Мірошниченко – Вікуся, «Крейзі» або «Руда», як її називають близькі. У неї всі солдати – котики та сонечка, вона вдома буває раз на кілька місяців.

/Коли в Дебальцево виходили хлопці поранені, а вона везла допомогу, вона викинула ці харчі, ці всі речі просто на землю в болото, перевозила цих поранених хлопців, не дивлячись ні на що, перевозила їх в Артемівськ, в лікарню, сварилася з медиками, щоб їм надали необхідну допомогу/

Вона побувала у таких м’ясорубках, що деяким військовим не снилися. На сцені ж – помітно хвилюється, ледь стримує сльози і дякує тим, хто підтримує її.

/Вікторія Мірошниченко, Народний герой України
Мамочко, спасибі тобі величезне, що ти ніколи не сказала мені «не їдь», що ти посивіла за цей рік, за ці півтора року, але ти мене завжди підтримувала. Дитятки мої, дякую вам, що ніколи мене не зупиняли і завжди були поруч/

«Народного героя» отримали троє полтавців. Крім Вікторії Мірошниченко, це Андрій Шуба із 11 батальйону та Денис Синюк – посмертно.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію