«Бойові» тисячі і плата за втрачені портянки – як військових оббирають в АТО

Нажива на захисниках. Указом Міноборони від 2 лютого минулого року за кожен день бою та за одиницю збитої ворожої техніки військові мають отримувати по тисячі гривень. Натомість волонтери та самі бійці скаржаться: уже демобілізувалися, а премії немає. Зате повикладали зі своїх кишень гроші за втрачені у боях речі. Більше – у наступному сюжеті. 

Іще в минулому році Міноборони дало можливість чоловікам, які ризикують життям на передовій, отримати більше, ніж середньостатичну зарплатню. Наказом 49 за один день ведення бою вони мають отримувати тисячу гривень, так само, як і за збиту ворожу техніку. Бої-то ведуться, і техніка збивається, але довести це виявляється складно. Одна із вимог, яку мають виконати претенденти на виплати, – фотодокази.

/Лілія Сова, волонтер
От минулого року. Дебальцево. Я б хотіла подивиться, як людина буде бігать з фотоапаратом при такому обстрілі і фотографувати знищену техніку/

Голова однієї із організацій по допомозі атовцям Володимир Голованюк відслужив у 27 Сумському реактивному полку. Донецький напрямок, сумнозвісний сектор Д, Іловайськ, Саур-могила.

Реактивна машина «Ураган», з якою працювали, накриває снарядами територію до 32 гектарів. Сфотографувати – чи підбили ворога, немає фізичної можливості.

/Володимир Голованюк, голова відокремленого підрозділу в Полтавській області Всеукраїнської спілки ветеранів АТО, бойових дій та миротворчих місій.
Якщо наш полк стріляє по точці, яку нам треба знищити, там знаходиться техніка, – 30 кілометрів. Виходить мені, підлеглому, або командиру бойової машини треба було встати після вистрілу, попросити, щоб хлопці почекали його, йому 30 км проїхать на точку, подивиться, чи знешкоджена техніка, чи ні, і повернутися назад/

Навіть якщо вдається задокументувати знешкодження, з'являють перепони інші – бюрократичні. Перш ніж подадуть на «бойову тисячу», треба пройти 4 інстанції, правильно оформити документи – а на це на війні немає часу. Декому намагалися допомогти волонтери.

/Лілія Сова, волонтер
Ми їздили по підрозділам, їздили по ВОПам, залишали їм зразки документів, як це оформлювать, дуже багато волокіти. Я їх розумію хлопців, бо під час бойових дій немає коли займатися цими бумажними роботами. А їздити туди у штаб, де з ними ніхто не хоче говорити, то засунули ті пакети документів – їх не можна найти/

/Володимир Голованюк, голова відокремленого підрозділу в Полтавській області
Приносяться ці документи в штаб АТО, саме в секторі, в якому ми знаходимося, але там займатися цим нікому, там немає таких людей, щоб займатися документацією. Частина, якій ми підпорядковуємося, не має права надати цей наказ, тому що ми дистанційно їй не підзвітні. Ми підзвітні тому штабу, в якому знаходимося, в якому ми в командировці/

Володимир каже: хоч і подавали на «бойову тисячу», грошей у підрозділі, де він служив, поки не отримав ніхто. Зате із власної кишені виклали за речі, втрачені на війні.

/Володимир Голованюк, голова відокремленого підрозділу в Полтавській області
Я звільнявся, я повинен був здати 2 пари портянок, які у мене згоріли в машині, рукавиці зимові, які теж там же згоріли. Все, що я отримав від держави, я повинен був його здати. Якщо я не здав – вирахували із зарплатні за недостачу/

Разом із обмундируванням від держави мобілізовані отримують ось такий список – що треба повернути після служби. Тут усе – від бронежилета до чохла на флягу з водою. Володимир каже: державні штани розійшлися по шву після першого стрибка з БТР-у.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію