Ціна неоголошеної війни: наша область вже поплатилася життями 93 захисників

«Помер у лікарні від поранень», «Загинув під час бою», «Підірвався на міні, коли виносив товариша з поля бою» – офіційно 93 полтавця втратила область за більш ніж півтора роки подій на Сході України. У списках загиблих героїв немає вікових чи інших обмежень: молоді хлопці віддають свої життя поряд зі старшими добровольцями, які воювали ще в Афганістані. Значних втрат зазнали сім'ї наших земляків і в році, що минув. Завдяки кому ми мали можливість мирно зустріти Новий 2016-й – пригадувала Інна Безугла.

Не один раз у 2015 полтавці ставали перед ними навколішки.

/В КАДРІ: полтавці на колінах проводжають загиблого: «Герої не вмирають!»/

У лютому Полтава попрощалася з ультрасом біло-зелених Антоном Грицаєм. Йому було 27. Боєць «Азову» загинув у селі Широкине під Маріуполем, коли терористи намагалися прорватися з бронетехнікою.

/Іван Лаврусенко, друг Антона Грицая
Це приклад мужності, сміливості. Він завжди говорив так, як думав, і його слова, його дії – це завжди чесність, така чоловіча чесність/

Такі слова можна сказати про кожного із них – полтавців, загиблих за Україну на Сході за ці більш ніж півтора роки офіційної антитерористичної операції.
Вони першими ставали у бій. І на війні, і на майдані, і в мирному житті. Це запис від березня 2014. На ньому представники Народної самооборони патрулюють вулиці Полтави і викривають незаконний гральний бізнес.

/Дмитро Коряк
Зайшовши всередину, ми побачили незаконні дії: грали молоді люди, якраз у цей час передавали гроші три працівниці і ряд ігрових автоматів/

Згодом Дмитро піде на неоголошену війну на Сході. А повернеться боєць з позивним «Брат» у труні. Своє життя він віддав Україні минулоріч, штурмуючи блокпост бойовиків. Ворожа міна розірвалась у кількох метрах від нього, уламки завдали смертельних ран.

/Юліан Матвійчук, боєць полку «Азов»
Останній раз він звонив мені якраз після обстрілу Маріуполя. Він постійно таки був з одного боку смішний та життєрадісний, і казав: «Маріуполь обстрілюють з градів. Юлік, давай! Що будем робить, що будем робить?». Я кажу: «Чекай наказів. Ну що будем робить? Візьмем автомати та підем?». «Добре, будем чекати»/

Півроку безвісти зниклого в Іловайському котлі Олександра Мочалова шукали родичі. Лише у січні вони змогли попрощатися з бійцем «Донбасу». Його ідентифікували за ДНК-експертизою.

/Федір, Архієпископ Полтавський і Кременчуцький
Він увійшов в котел на допомогу своїм побратимам бойовим, коли вже котел існував, коли стало відомо, що наші війська оточені, і ці хлопці, зокрема Олександр, а він був добрим водієм, сам проявив ініціативу, з боями вони прорвалися до своїх товаришів, щоб їх виручити/

У 2015-му в пам'ять багатьох із них відкрили меморіальні дошки – на вишах та у школах, де колись вчились герої. В основному – за кошти місцевих громад та зібраних небайдужими. Для Полтави минулий рік розпочався з численних втрат. Для області – продовжився і в кінці грудня.

/Олександр Лимар, науковий співробітник науково-дослідного відділу Полт.краєзнавчого музею
З кременчужан - Носенко, розвідник. 24 роки йому було. Він підписав контракт у Маріуполі і загинув під час снайперського обстрілу розвід-групи/

У Краєзнавчому музеї збирають свій фонд антитерористичної операції та слідкують за долями полтавських воїнів. 8 стендів наразі вміщюють- коротку інформація про 93 загиблих в АТО полтавців у 14-15 роках.

/Олександр Лимар, наук.співробітник науково-дослідного відділу Полтавського Краєзнавчого музею
З Полтави 17 осіб. З Кременчука – 22. Найбільші жертви – це Іловайськ та Дебальцево/

Є у списках і троє українців, які навчались у Полтавському інституті зв'язку.
Крім загиблих, слідкують у музеї за долями полонених та безвісти зниклих. Дані збирають і від бійців, і з офіційних ресурсів в інтернеті та перевіряють їх. Думають науковці і про видання своєї книги пам'яті, але на це поки що бракує коштів.

Стрічка новин