Півтора року без зарплати

Півтора року без зарплати. У Полтаві буровики останній раз бачили зароблені гроші у травні 2014-го. З колективу у 130 осіб нині залишаються на приватному підприємстві кілька десятків. А тих перевели на одноденний робочий день і переконують звільнятись. Але чесно зароблені, кажуть працівники, їм все-одно не світять. При цьому чоловіки запевняють: їм є і чим, і що видобувати.

Це – не автопарк, це – кладовище. Працівники нафтогазовидобувного підприємства «Голдін Дерік» показують засніжене подвір'я. Тут – величезна ширенга техніки. Її можна хоч зараз завести та поїхати. Але роботи не дають, – розповідають нам і молоді хлопці, і поважні чоловіки. На базі знаходяться і станки для ремонту бурових, однак ніхто не пригадає, коли ними користувались. За всіма цими велетнями – наче кістяки динозаврів, вже ті, що практично знищені. Гаражі опечатані. Люди виходять на роботу один день на тиждень. У старому приміщенні, яке нагадує роздягальню, збирається колектив.

/Ігор Дорошенко, машиніст-моторист
З травня минулого року перестали платити. І по сьогоднішній день/

/Сергій, водій автотранспортного цеху
Ось дали нам корінець за листопад місяць цього року. У мене нараховано 650 гривень, але не факт, що вони будуть отримані. Була робота – ми виходили. Ось вивозили чермет. Нам казали: це буде вам на зарплату. Зарплату ніхто нам не дав. Як і зазвичай/

Зараз, говорять чоловіки, заборгованість декому з них сягає 30 тисяч гривень. Жити доводиться «на шиї у жінок». Керівництво натомість, за словами працівників, нічого не обіцяє.

/Сергій, водій автотранспортного цеху
Говорять, підприємство – банкрут. Все, що можна було, вивезли, сховали, попродали. І ніхто нічого не збирається нам віддавати чи розказувати, як нам жити далі. Зараз говорять, що нам треба всім звільнятись. За згодою сторін чи за власним бажанням. Скорочувати нас теж ніхто не збирається/

За словами людей, від керівників підрозділів отримали зверення: до вівторка за власним бажанням написати заяви. Можливо, їх колись у першу чергу приймуть на роботу. Решту – за два місяці скоротять. Але працівники говорять: навіть ті, хто звільнився і вже виграв суди, коштів не отримав.
Сергій Борисович працює тут з 87 року. Пам'ятає, як працювало підприємство, ще будучи державним.

/Сергій Борисович, автокрановщик
Роботи було дуже багато. У нас воно було спочатку «Нафтогазрозвідка». Розвідували нафту і газ. А тепер вийшло таке, що не потрібен нам ні газ, ні нафта. Все. Нас передавали з рук у руки. Говорили: буде добре все. Залишалось отак 30% державного у нас. Наче б то і зараз так, але ніхто не знає. Профспілку ми не обходимо, хоч ми її обирали. Їх і зараз немає/

Зверталися люди до трудової інспекції. Але до керівництва, яке увесь час змінюється, достукатися поки що не вдалося нікому.

/Сергій Борисович, автокрановщик
Вони прийшли з перевіркою, але їх ніхто недопустив. Зачинені двері. Вони написали листа, що мають надати документи на перевірку, й донині ніякої відповіді нема/

Написали листа й до глави держави. Відповіді на нього ще чекають, бо що робити далі – не мають ніяких здогадок. Навіть спільний чисельний похід до керівництва у супроводі журналістів закінчується так само – перед зачиненими дверима.

/В КАДРІ: Дзвонять у девері. Там тиша. «Ніхто не відповідає. Не хочуть розмовляти»/

Як повідомили нам працівники пізніше, керівництво таки вийшло до людей, але своїх позицій не змінили. І продовжують наполягати на заявах про звільнення. Боргів, говорять, перед працівниками не мають, бо це – проблеми їх попередників.

Стрічка новин