Полтавщина дуже дорого заплатила за аварію на ЧАЕС

Полтавщина дуже дорого заплатила за аварію на ЧАЕС. І через 29 років продовжує сплачувати людськими життями та долями. 14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Присвятили його завершенню будівництва саркофагу над 4 зруйнованим енергоблоком. І вже кілька років продовжується зведення другого Укриття за кошти іноземних інвесторів. Але дата його завершення увесь час переноситься буцім-то через брак коштів. Тим часом, уже наступного року відзначатимуть 30-річчя катастрофи. Хто почувається забутим у цей пам'ятний день і яке єдине бажання мають ліквідатори – дивіться далі.

14 грудня в Україні згадують події 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції. Полтавські тампонажники, київські метробудівці та донецькі шахтарі – мало хто знає, скільки вони зробили для ліквідації аварії. А саме – фактично і відділили 4 і 3 реактори. Полтавщина дуже дорого заплатила за цю аварію: 17 тисяч ліквідаторів із мирної аграрної Полтавської області.

/Микола Дибін, голова фонду інвалідів Чорнобиля у Полт.обл.
В Полтавській області була піднята Чапаївська дивізія, а потім ще пів Пирятинської, а потім дехто зі спеціалістів (а це хіміки, у першу чергу) потрапили туди. Далі і пожежники, і лікарі, і ті ж самі тампонажники/

Донині залишилось 11 тисяч. Більше 3,5 тисяч – інваліди.
«Той самий атом ми закидали лопатами» – пригадує полтавець Василь Іванович. 10 травня о п'ятій вечора йому принесли повістку. За годину 30-річний далекобійник, як і мав, з'явився у призначене місце. Повернувся за 3 місяці. А за майже 30 років не може подолати біль.

/Василь Нетребко, ліквідатор аварії на ЧАЕС
40 осіб мого батальйону – і я 40 осіб поховав. Поховав з онкологією. Як можна дивитися, що їм не можна допомогти нічим? Я півсерця віддав останньому товаришу. Я 9 днів, як провів свого друга. Ми з ним у 86 році в одному наметі провели, і не розставалися більше ніколи, ніяк в житті/

Високу ціну ліквідатори сплачують і нині. 14 грудня вони традиційно приходять на панахиду за загиблими товаришами.

Ставлять свічки і моляться. Рахують спочилих лише за нинішній рік і нарікають журналістам: що навіть у День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вони не чують і згадки від Президента.

/Микола Дибін, голова фонду інвалідів Чорнобиля у Полт.обл.
Ніхто про нас і не згадав. Оце так, і до такого ми дослужилися нашій державі. За неповними даними, бо, на жаль, немає єдиного реєстру. І це комусь вигідно. Десь ми так маємо тих, які знаходяться на тому боці життя – десь 215 чоловік/

Як крик душі, у «свій» день чорнобильці говорять: згодні відмовитись від усього на користь товаришів.

/Василь Нетребко, ліквідатор аварії на ЧАЕС
Ми ж просто гибнем, і гибнемо як? Ми ж усю Земну кулю рятували від цього атома, і якби сьогодні послали – я б і сьогодні пішов би. І до нас просто хоч трішки, хоч медицина допомагала саме оцим – онкохворим. За оце хочу вам сказати, і все/

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію