Цими вихідними відзначається День Захисника Вітчизни та День волонтера

Цими вихідними відзначається День Захисника Вітчизни та День волонтера. Герой нашого наступного сюжету святкуватиме обидві дати. Про лікаря, якому довелося боронити кордони держави, а після цього – допомагати таким, як сам, учасникам бойових дій на Донбасі – дивіться далі.

Марківка, Кашубівка, Безручки – амбулаторія сімейної медицини у Микільському обслуговує 8 населених пунктів. Хатка в один поверх, завідуючий тут – Віталій Торпітько.

Зараз він воює із негараздами, які обліпили медичну галузь, – відсутність коштів та елементарного обладнання. У вільний від роботи час уже на волонтерських засадах – із бюрократією як голова громадської організації «Братерство учасників АТО». А буквально рік тому йому довелося повоювати у прямому сенсі. Якщо придивитися, то на фото, що на стіні, можна упізнати лікаря. Тільки тут він – уже у військовому.

/Інтершум
Якраз прорив Старобєшево в Іловайський котел. Це ми якраз ішли колоною, всі на броні, моя «санітарка» там пройти не могла, тому весь медичний пункт був погружений на техніку зверху/

У 72 бригаду добровольця Віталія Торпітька призначили начальником медичного пункту. Їм довелося тримати фасад і забезпечувати вихід наших із Іловайського пекла.

/Віталій Торпітько, завідуючий Микільською амбулаторією сімейної медицини, голова ГО «Братерство учасників АТО Полтавщини»
Не було гарного керівниицтва згори, навіть рації, які працювали зі супутника, вони перегоріли. Ішли, захватили 2 мости. Забезпечувать повинні були відхід наших хлопців з Іловайського котла, але, скажімо так, нікому вже було відходити/

Він добре знає, чого треба тим, хто повертається на мирну землю. Організація, яку він очолив уже після дембеля, займається захистом атовців. А у волонтерському центрі допомоги учасникам АТО при обласній раді він – координатор з питань медицини.
Слово «волонтер» зараз в усіх на вустах. На них тримається армія. Вони знають усі потаємні стежки, і часто під кулями довозять військовим те, чого не дала держава. Не отримуючи нічого, крім моральної втіхи від зробленого добра.

Просто так – оця жінка уже більше року розривається між роботою та волонтерством. Їй дзвонять навіть вночі: поламалася техніка, нічим лікуватися чи обстріляли «сепари».

Вони не соромляться просити в інших – щоб було що повезти на фронт.

/Ірина Каптур, волонтер
Вчителі, діти дуже відгукуються...Приватні підприємці... та просто люди... фермери, всі небайдужі люди – вони можуть бути серед кого... Мабуть, менше всього – серед чиновників. Оце точно можу сказать, що там не так будуть відгукуваться/

А в майстерні у її чоловіка не виводяться машини, які також просто так ремонтуються для потреб армії.

/Володимир Каптур, волонтер
А тому що українець. Тому що по-іншому не можна. Коли почали? Коли почалося, тоді й почали. Це десь із квітня 14 року, воно пішло по наростаючій, тепер уже як наркоман не зупиниться, не зупинимось, поки не переможемо/

Цю родину, мабуть, знають усі військові – від мотопіхоти до розвідки. У гаражі, де ремонтують техніку, – купа фото та воєнних сувенірів. І девіз вони собі обрали, як у десантників – «Ніхто, крім нас». Кажуть, він дуже підходить для волонтерства на війні.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію