У четвер полтавці зустрічали демобілізованих військовослужбовців санітарної роти

Вони – вдома. Їх – близько півсотні. У четвер полтавці зустрічали демобілізованих військовослужбовців санітарної роти. За чотирнадцять місяців замість планових дванадцяти хлопці встигли об'їхати мало чи не всю мапу АТО. Із яким головним трофеєм захисники повернулися на рідну землю – бачили наші кореспонденти.

До Полтави вони везуть бойовий прапор 8 окремої автосанітарної роти. І так, щоб його бачили усі. Він просто облаштований на звичайній палиці. Але весь у написах, жовто-блакитний з неймовірною гордістю не відпускає із рук демобілізований полтавець Сергій.

/В КАДРІ: Сергій показує «На цьому прапорі вся наша рота: ось Боцман - фінансист, Тополя - командир, Спецназ. «Перемога за нами!» - Крацупа, позивний."/

Із невеличкого автобуса вони потрапляють у море квітів та обіймів. Не тільки рідних і друзів, а й бойових побратимів, яким пощастило демобілізуватись трохи раніше.

А серед такого галасу дехто просто стоїть мовчки.

Що по-справжньому означає чекати, ці жінки відчули сповна.

/Тетяна Сутула, зустрічає племінника
Дуже довго чекали, дуже довго/

/Олександра Олійник, зустрічає сина
Крізь сльози і радісно, як-то кажуть. Уже відплакали за стільки часу. Вони повинні були їх раніше відпустити – на рік брали, а потім додали ще два місяці. Ці два місяці були найтяжчі. Я матерів тепер розумію і дужі співчуваю їм, бо це найтяжче – чекати/

У житті наукового співробітника полтавського вишу Сергія, який тримає на руках свою донечку, тепер є інша сторінка.

/Сергій, демобілізований з АТО
З 28 серпня минулого року по 30 вересня цього року я пробув на війні/

На Сході України бійці опинилися у Запорізькій області.

/Сергій Шрамко, демобілізований з АТО
На другий день о третій годині ночі нас одразу на іловайський котел відправили. Вивозити поранених. А потім – було усе інше: аеропорт Донецький, Піски, Авдіївка, Маріуполь. Все було/

Сергій говорить: з побратимами вирішили, що головний символ – свій бойовий прапор – вони щороку будуть вивішувати у місці свої зустрічі.

/Сергій Шрамко, демобілізований з АТО
Так, 14 місяців – це занадто, звичайно. Але, нічого. Буде важко – поїдемо ще раз. Це така справа. Виручати будемо своїх хлопців. Це така справа – у кривді не залишимо/

Стрічка новин