Полтавські пенсіонерки годують солдатів на передовій

Полтавські пенсіонерки годують солдатів на передовій. Домашня смакота – смажені пиріжки, ковбаси, соленощі, тушонки, торти від наших жіночок – уже встигли полюбитися українським бійцям. Із перших днів війни один із дворів міста перетворився на штаб тилової допомоги. Розвідали про нього Олена Ляшенко та Іван Козаченко.

Робота кипить від раннього ранку, бо вже вночі група стоматологів із Полтави від'їздить на Схід лікувати зуби бійцям. Щоб повезти хлопцям гостинці, стараються прості жіночки. Подружки-сусідки, яких зблизила війна.

/СИНХРОН 
- Ми ж, жінки, воювать не можемо. То допоможемо, чим можем. Там же наші чоловіки, сини наші. Жалко стало їх, дуже жалко.
- Як коли приходе з роботи, падає з ніг. І каже: «Все, більше не можу». А тоді полеже, подумає і скаже: «А хто ж, як не я!»/

/СИНХРОН
Ні оці проекти Новоросії нам не нужні, нічого. Ми хочемо жить в Україні, як раніше жили. Спокійно. Так/

Зараз вони смажать пиріжки. Хтось капусти приніс, хто – олії, а дехто картоплі. А серед двору уже чекає консервація – овочі та тушонка. Вони кажуть: є такі, хто ставиться до них мало не з осудом, мовляв, допомагати армії – справа держави.

/СИНХРОН
Але ж ми не владі помагаємо, а хлопцям. Оце аджики накрутили з хріном їм, дуже хлопці за аджикою/

А ще вони майже поіменно знають чи не всіх земляків, які воюють і воювали.

/СИНХРОН
- Антон Грицай знайомий, в мене в сусідів по дачі зять, загинув також. Пішов у розвідку першою ротою, теж загинув. Зараз усі в траурі – і мама, і наречена.
- А в мене племінник зараз в АТО, в Чугуєві, у 57 бригаді/

Люба Серченко – то її кухня час від часу, відколи почалася війна, перетворюється на штаб допомоги. Взимку вона з сусідками в’яже шкарпетки, шиє білизну і ще багато таких необхідних на фронті дрібничок.

/СИНХРОН
Понаходили старі перини, наробили подушок їм дуже багато, в «Соняшнику» там відізвалися нам безкоштовно їх почистили, ми з великих перин маленькі подушечки зробили. Дівчата понастрочували наволочок. Ми живем допомогою!/

Усе, що дівчата наготували, відвозить волонтерка і стоматолог Ірина Каптур. Її знають на усіх блок-постах, вона, в свою чергу, на «ти» з усіма героями цієї війни.

/Ірина Каптур, стоматолог, волонтер
Війна стала бізнесом. Усі розуміють, для кого, тільки не для простих хлопців, які все ще вірять, ідуть захищати добровільно, когось призивають. Їм треба допомога – і моральна, і матеріальна. Тому що важко там.../

Коли вони збирають допомогу, у них очі горять. Єдине, на що нарікають волонтерки, – молодь нині інертна, люди старшого віку активніші у своїй життєвій позиції. Але ставляться до цього із розумінням.

/Любов Серченко, допомагає українській армії
Ми ж уже переживали різні періоди в своєму житті. Нам трошки легше пережити цей період/

Стрічка новин