Олександр Логвиненко: «Мені не соромно дивитися в очі мобілізованим»

Жити практично в землі і дивом рятуватися від артобстрілів – герой нашого наступного сюжету знає, що це таке, не з екранів телевізора. Він із побратимами стояв під Донецьком за 800 метрів від ворога. Олександр Логвиненко зараз виконує обов'язки військового комісара. Він поділився з нами своєю історією. 


/Інтершум
- Слава Україні!
- Героям слава!
- Слава нації!
- Смерть ворогам!
- Путін.../

Малий Богданчик добре знає, хто такий Путін. Йому довелося чекати тата з війни. І бачити його, незвично бородатого, лише на екрані телевізора.

/Інтершум
По «Громадському ТВ» показують Олександра Логвиненка/

Зараз вони теж саме дивляться удвох. А ще тато інколи показує малому фото.

/Інтершум
Ось це я на блок-посту своєму/

Олександр Логвиненко до воєнкомату прийшов як доброволець у перші дні війни. Його записали до 16 батальйону тероборони, разом із ним був у Чугуєві, на охороні аеродрому. І чекав, коли його відправлять у саме пекло – рапорт про прохання відправити в зону бойових дій написаний був давно. Чоловікові, який має військову освіту зв'язківця, довго шукали місце. Нарешті його направили на Донеччину, там він був командиром другої механізованої роти першої батальйонно-тактичної групи 28 бригади. Позиції сепаратистів – менше ніж за кілометр. Олександр розповідає: молилися щоденно перед іконою Олександра Невського, і обставини складалися на їхню користь.

/Олександр Логвиненко, т.в.о. військового комісара Полтавського об'єднаного міського військового комісаріату
Коли почався обстріл саупаном, хлопці ті, що з бліндажа, у який потрапив знаряд, вони знаходилися якраз на посту, і завдяки цьому залишилися живі/

Мама Наталя зараз спокійно готує синові каву, про те, як чекали його усією родиною і дочекалися, не може говорити без сліз.

/Наталія Логвиненко, мама
Ми здогадувалися, звичайно, куди він збирається, умовляли його, але він сказав: «Я не хочу нікого слухать, зроблю так, як вважаю за потрібне. Я хочу, щоб ви спали спокійно, щоб мій син спав спокійно, я все-одно піду». А потім він говорив, що на навчаннях, то у Києві на заняттях, то на полігоні, але я ж бачу, що обстановка зовсім інша/

Що син на війні, вона дізналася, коли побачила його по телевізору. Каже: досі боїться дивитися новини. Олександр Логвиненко наразі тимчасово виконує обов'язки воєнкома міського воєнкомату, і каже: тепер може спокійно дивитися хлопцям в очі.

/Олександр Логвиненко, т.в.о. військового комісара Полтавського об'єднаного міського військового комісаріату
Я коли їхав у Одесу, зараз вам розкажу таку історію, а я їхав у формі, їхала жінка з двома дочками маленькими, і, бачачи мене у тамбурі із цигаркою, вона підійшла до мене із претензією, мовляв, ви це все почали. Дві хвилини розмови – вона вже мене цілувала. Я запитую: чому ви їдете в Одесу? – Тому що в мене діти не можуть спокійно ходити ні в садочок, ні в школу. А я кажу: у мене дитина ходить спокійно в садочок, спокійно гуляє. Так ось я їду для того, щоб не знайшлося сто покидьків у мене вдома, не взяли до рук зброю і не зіпсували життя моїй родині. По-друге: працюючи у воєнкоматі, я хочу спокійно дивитися в очі тим бійцям, які добровольці/

Стрічка новин