Жива історія, їх юність пройшла за колючим дротом німецьких концтаборів

Жива історія, їх юність пройшла за колючим дротом німецьких концтаборів. Коли ж пощастило вижити, Вітчизна їх назвала зрадниками. Недомучені німцями, знаходили смерть уже у сталінських таборах. Книгу спогадів дивом вижившого в ті часи презентували у Полтаві. А ще Михайло Верьовкін та інші в'язні німецьких концтаборів стали героями фільму. Із деякими нам пощастило поспілкуватись. 


/уривок з фільму «Юність за колючим дротом»
Двічі в місяць баня. Селекція іде, відбір. Спеціальний відбір – есесівські лікарі, комендант табору, офіцери есесівські відбирають: направо-наліво, направо-наліво. Вліво – ті, хто вже не може працювати, до крематорію, а ті, хто ще може працювати, – ті направо, в баню. Один вхід – у баню, інший – у газову камеру. В газову камеру заштовхали, увімкнули газ, усіх знищили, а звідти уже в крематорій.../

Ось він – автор книги спогадів, яку презентували у Полтавському педуніверситеті. Михайло Пилипович Верьовкін, йому 96, і він побував у 4 німецьких концтаборах. 9 травня 1945 він зустрічав на так званому фільтраційному пункті – на тих, хто вижив в Німеччині, Вітчизна дивилася косо.

/уривок із фільму «Юність за колючим дротом»
Ось працівники НКВД, вони говорили – це не ваша перемога, ви її не заслужили, ви – зрадники Вітчизни/

У книзі живо і розмовно описано усе, як було у таборах. Такого жоден підручник історії не напише. Як замучили радянського генерала, як відбирали здатних працювати на благо Німеччини, а тих, хто слабий, малий чи старий, просто розстрілювали. Поява книги стала можливою стараннями педцентру «Академія» за підтримки німецького фонду «Пам'ять. Відповідальність. Майбутнє» і меценатів.
На презентації книги спогадів Михайло Пилипович сидить поруч із другом, Олександром Вороною. Вони були в різних таборах. Про них, і ще про 4 чоловік із Полтавщини нещодавно з'явився документальний фільм від телерадіокомпанії «Лтава» «Юність за колючим дротом» – його також представили студентам-історикам. Цей дідусь до німецького табору потрапив у 15. Бачив, що таке крематорії та голодні напівживі люди, усе життя яких – по команді. Йому близько 90, проте німецьку не забув.

/Олександр Ворона, колишній в'язень німецького концтабору
Підйом – аллес ауфштейн та аллес шлафен. Шлафен – спати, ауфштейн – вставати/

/Михайло Верьовкін, побував у 4 німецьких концтаборах, автор книги
Найголовніше, щоб не було війни, це найстрашніше, що нашому поколінню довелося витримати/

/Олександр Ворона, колишній в'язень німецького концтабору
Щоб вони були українці, щоб вони розуміли, що вони роблять. Ми були тоді патріотами Радянського Союзу, і ми оце все знали/

Миру – це те, чого найбільше хочуть зараз живі свідки війни.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію