Полтавщина знову зустріла своїх захисників

Полтавщина знову зустріла своїх захисників. На рідну землю повернулися бійці 16-го батальйону територіальної оборони. Більшість із них не бачили своїх дітей, дружин, матерів близько року. Зворушливу зустріч найрідніших людей зафільмувала наша знімальна група.

Дощ, вітер, не по-весняному прохолодна погода цього дня не зупинили полтавців. Вони прийшли на площу перед приміщенням сесійної зали обласної ради. Жовто-сині прапори, квіти та повітряні кульки сюди принесли для своїх захисників.

/Зоя Воронянська, полтавка
Ми, полтавська громада, зустрічаємо своїх бійців, своїх героїв. Для нас вони всі свої, ми їх любимо, чекаємо, ми за них молимося/

З великим нетерпінням виглядає заповітний автобус Вікторія. Він має привезти її молодшого брата. Майже рік, як той перебував у зоні АТО.

/Вікторія Чижма, зустрічає брата
Ми його чекаємо з великим нетерпінням. Телефонував тільки мамі. Це було так, уривками, дві фрази: «Живий-здоровий. Як у вас справи?». «У нас - добре. А у тебе?» «А в мене - дощ». Це була відповідь одна і конкретна/

Щойно довгоочікуваний автобус зупиняється, до нього стрімголов вирушають родичі бійців. Стомлені, виснажені, але зі щасливими посмішками на обличчях демобілізовані діляться першими враженнями від життя у зоні АТО.

/Олександр, демобілізований
Не дарма кажуть, що людина – така скотина, що звикає до всього. Все потрошку, звикаєш і не звертаєш уваги ні на що/

Єдине, до чого так і не змогли звикнути, кажуть бійці, – розлука з рідними. Під оплески та вигуки «Герої!» їх проводжають до приміщення обласної ради. Тут на них чекає тепла зустріч зі словами привітання від керівництва області та міста.

/Петро Ворона, голова Полтавської обласної ради
Я пам'ятаю, ми ще на Вакуленцях зустрічалися, як ремонтували автомобіль, як збирали вас у цей нелегкий, важкий шлях, який ви пройшли. Але, слава Богу, що доля до вас виявилася милостива і ви всі повернулися живі і неушкоджені/

Після урочистостей, вручення грамот та подяк – знову обійми, знову посмішки та сльози. У колі своїх найближчих та найрідніших людей – демобілізований Михайло. Їх чоловік не бачив більше півроку. Зараз, говорить боєць, він мріє лише про одне.

/Михайло, демобілізований
Повернутися до мирного життя, і щоб всі інші теж до нього повернулися/

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію