На 65 тисяч сліпих українців – одна собака-поводир

На 65 тисяч сліпих українців – одна собака-поводир. За радянських часів школа таких провідників була у Підмосков'ї. Зі здобуттям незалежності України її незрячі громадяни залишилися без собак-поводирів. Бо їх просто ніхто не готував. Не готують і нині. Минулоріч в Ужгороді пройшов україно-румуно-угорський проект. За ним підготували 3 собаки для Угорщини, 2 – для Румунії та одну для України. Перший пес залишився жити у Мукачевому. Як полтавці обходяться без провідників, чому не просять надати їм собак-поводирів і чому ніхто не продовжує практику навчань помічників, дізнавалися наші журналісти.

Високий німець Персиваль живе у багатоповерхівці на Леваді. Господарі називають його баловнем. Але загальні команди чотирирічний пес таки знає.

/В КАДРІ: пес виконує команди/

Собаку вирішив завести син, розповідає господар Юрій Семенович. Тоді родина і не думала, що пса треба серйозно вчити, бо він може у майбутьому допомагати їм жити. Зараз у всієї родини – серйозні проблеми із зором.

/Юрій Вертелецький
Там трохи он світла бачу, а так нічого більше вже не бачу/

Юрій Вертелецький навчався у звичайній школі, потім працював. У 40 років його зір почав стрімко падати. Років з п'ять, як чоловік взагалі не читає і не бачить нічого, навіть, щоб ходити.

/Юрій Вертелецький
У мене це йде генетично. У мене пігментна дегенерація сітківки. І йде це по материнській лінії. Я де не їздив: Москва, Київ, Одеса, – і ніде немає такого, щоб пересадити сітківку і щоб вона добре прижилася/

Раніше йому допомагала в усьому дружина. Вона ж проводжала Юрія на роботу – штампувати деталі в УТОСі. Два роки тому жінка отримала першу групу з інвалідності. Донька має другу. Погано бачить і син. Тепер у побуті все роблять разом. Напиклад, чоловік чистить картоплю, а дружина виколупує вічка. Допомагає їм і сучасна техніка.

/В КАДРІ: готують їсти, показують мультиварку з озвучкою/

Вулиця для Юрія Семеновича – територія небезпеки, починаючи від доріг і закінчуючи відкритими люками чи розкопаними траншеями, у яких ремонтують трубопроводи. Ходити з палицею з незвички незручно. Пробує залучати на допомогу собаку, але Персиваль не вчений для цього.

/Юрій Вертелецький
Я вже зараз потроху виходжу, беру паличку й собаку. То назад кажу «додому», і наче він повертає. До під'їзду веде так, як треба. Але все-одно, собака-поводир – це інше. Я спілкуюся по скайпу з людьми, де собака є, – це і Московська школа. То собака-поводир – це незамінний помічник. Він же й очі, він же і слух.../

На всіх незрячих українців у державі є лише один сертифікований пес-поводир. Собака Веста живе у Мукачевому у незрячої жінки Гізели. Помічницею вона задоволена, тільки, говорить, українці цьому дивуються.

/Гізела Морозюк, власниця собаки-поводиря
Ідемо з роботи, вона переходить дорогу. Потім звертає на сходи і заходить у магазин. Продавець спочатку: «Ні, ні, у нас з собакою не можна». А потім подивилася, на Весті ж написано, і говорить – тоді можна/

Гізелла не проти ділитися досвідом свого провідника, але для цього потрібні кошти. Хоча б на переїзд, адже, за Українським законодавством, для переїзду з собакою треба викупити ціле купе. «За» провести майстер-клас виступають у Полтавському клубі собаководів, втім для цього підходять не всі породи. Підтримує ініціативу і комітет доступності. Але там вважають, що для початку самі незрячі повинні зрозуміти, що такий провідник їм потрібен.

/Марина Бабець, представник комітету доступності при Полтавській ОДА
Люди не знайомі з таким явищем, як собака-поводир. Собака – це домашній улюбленець. А що це засіб реабілітації – дуже мало людей знають в Україні взагалі/

Активісти говорять: спочатку ініціюватимуть просвітницькі заходи, а потім шукатимуть державний компроміс і фінансову підтримку. Адже полтавські незрячі ще не говорять про те, що їм потрібні такі помічники.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію