68-річницю Великої Перемоги у Полтаві відзначили урочистим покладанням квітів до Вічного вогню

У відеоархіві знаходяться 2 сюжети з такою назвою:
1) Сюжет №1
2) Сюжет №2

Свято зі сльозами на очах. Так називають День Перемоги. У 2013-ому виповнюється 68-років, як ми живемо під мирним небом та не знаємо воєнного лихоліття. Урочистості у Полтаві з нагоди цього свята традиційно завершилися покладанням квітів до Меморіалу Солдатської Слави. Побували там і наші кореспонденти.

Велика Вітчизняна війна увійшла в історію людства як одна з найкривавіших та найтрагічніших. Свідки тих подій – учасники бойових дій, в'язні концтаборів, ті, кого фашисти забирали на роботи до Німеччини, через 68 років після того, як відгриміли останні кулеметні черги, згадують роки своєї молодості. У кожного з них – своя історія.

/Василь Дурицький, ветеран Великої Вітчизняної війни

У 17 років добровільно пішов на фронт, визволяв Польщу, Чехо-Словаччину. У трудну хвилину бою, коли рота автоматників захлинулася в атаці, я піднів роту з криками «За Батьківщину! За Сталіна!», і ми прорвали оборону супротивника/

/Анна Саваріна, ветеран Великої Вітчизняної війни

У дитинстві я була відігнана до Німеччини, мені було 13 років. Які там були умови... Працювали ми по 18 годин, давали по шматочку хліба, зранку – чай без цукру, а увечері давали на 18 осіб відро вареної картоплі/

/Валентина Лебедько, ветеран Великої Вітчизняної війни

Я блокадниця Ленінграду і, ви знаєте, довелося дуже багато пережити. Ми були на захисті міста Леніна, працювали там у дуже важких умовах/

Усі 1418 днів, які тривала війна, Перемогу очікували і старі, і малі. Тож, коли радянські війська дійшли до Берліну, діляться ветерани, радощам не було меж. Залишити свій автограф на стіні звергнутого Рейхстагу тоді для кожного була справа честі.

/Віктор Саварін, ветеран Великої Вітчизняної війни

До Берліна. Розписався там на стінці Рейхстагу, розпис там є/

9 травня 1945 року року ветерани пам'ятають так, немов би це було вчора. Звістка про перемогу кожного з них наздогнала в різних куточках Європи. Генерал-майор Борис Лутін дізнався про капітуляцію німецько-фашистських солдат у Чехо-Словаччині.

/Борис Лутін, ветеран Великої Вітчизняної війни

1945-ого 12 травня, хоча війна закінчилася 9 травня. Ми там ще воювали, добивали останніх фашистів. І там відзначили День Перемоги по-справжньому. Прекрасно нас зустріли чехи. Це дійсно була перемога всього народу/

А на батьківщині солдат-переможців зустрічали рідні та друзі.

/Галина Лифарь, ветеран Великої Вітчизняної війни

Плакали, зустрічали, як ми чекали цю перемогу! Зараз співають пісні – плачу/

Віддати шану полеглим на фронтах Великої Вітчизняної, згадати про безстрашний подвиг ветеранів щороку полтавці приходять до Меморіалу Солдатської слави. Часта гостя тут – і Єфимія Литвин. Про перемогу вона дізналася, коли була у Варшаві.

/Єфимія Литвин, ветеран Великої Вітчизняної війни

Ленінградський пересувний госпіталь, працювала там санітарочкою, отримала орден/

Вже кілька десятків років у її сім'ї священна традиція – брати участь у покладанні квітів. Цього разу жінку привели сюди племінники.

/Надія Кашира, племінниця ветерана Великої Вітчизняної війни

Завжди у колоні з самого початку проходила, а це вже старенька стала, ноги болять, і оце ми привели/

Кілька тисяч полтавців цього року взяли участь в урочистому покладанні квітів до Вічного вогню.

/Олександр Удовіченко, голова Полтавської облдержадміністрації

Кожного року в ці сонячні дні ми приходимо до нашого основного монумента захисникам Вітчизни, схиляємо голови перед ратним подвигом радянського солдата, мільйонів наших співвітчизників/

/Іван Момот, голова Полтавської обласної ради

Ви вибороли перемогу, ви забезпечили мирне життя багатьом поколінням українців, жителям бувшого Радянського Союзу, жителям Європи, жителям усього світу/

/Олександр Мамай, Полтавський міський голова

Я пишаюся Великою Перемогою, я пишаюся Червоним Прапором Великої Перемоги. Хай завжди буде сонце над нашою країною, хай завжди буде квітучий травень/

Напевно, немає жодної сім'ї, яка б не втратила під час Великої Вітчизняної своїх близьких. Саме тому для багатьох полтавців свято Перемоги – чудова нагода ще раз згадати про них та подякувати за мирне небо над головою.

/полтавці

- Мій прадідусь помер вже, була прабабуся. Вона померла в цьому році. А так вони часто розповідали про це

- Це у нас традиція. У нас дідусь воював, був учасником бойових дій, але його вже немає в живих

- У нас у роду є ветеран, ми кожного року ходимо. Для нас - це свято, дійсно свято

- Ми, звичайно, сім'єю ходимо на покладання, але сьогодні в них не вийшло, я прийшла одна, а звичайно ходимо увечері у Парк «Перемога» на салют, на святкування усього міста

- Кожного року, я, по-перше, живу поряд, кожного року вся сім'я приходить

- Чоловік військовий, приходимо кожен рік

- Як же не ходити. Це ж - пам'ять наша. Подивіться, скільки залишилося ветеранів, тож ми кожного року ходимо

- Зранку - привітання бабусь, дідусів-ветеранів, покладання квітів

- Я з дітьми працюю у школі, щороку це дійсно добра традиція - віддавати шану ветеранам

- Це дійсно народне свято, це - найулюбленіше наше свято/

День Перемоги святкує вже третє повоєнне покоління. Проходять роки, але пам'ять про мужність і героїзм солдатів живе і буде жити, доки горить священний Вічний вогонь.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію