Справжні герої – серед нас

Відео знаходиться в архіві

Ви можете переглянути його за посиланням:
https://yadi.sk/d/NjAnTGWvgPCQs

Пережити голод 1933-го, під час 2-ї Світової війни три роки тяжко працювати у концтаборі, кілька разів бути за крок від смерті, терпіти знущання фашистів і не озлобитися, не втратити віри у людей. Все це – про героя нашого наступного сюжету, мешканця Абазівки Івана Решетника. Івану Кузьмичу – 91 рік, він – живий свідок багатьох подій, про які сучасникам відомо з історії. Напередодні свята Перемоги ветеран своїми спогадами поділився з нашими кореспондентами.

Іван Решетник народився у селі Барабашівка Полтавського району, проте вже багато років разом із родиною мешкає в Абазівці. Незважаючи на поважний вік (Івану Кузьмичу 91 рік), він до дрібниць пам’ятає події часів Великої Вітчизняної війни. Вона, розповідає, застала його під час служби в армії. 22 червня 1941 року, пригадує, якраз був у наряді, не встиг і відпочити: оголосили бойову тривогу. У липні цього ж року потрапив у полон до ворога. Було це у Білорусії, тоді ще не знав, що надовго. Про ті дні Іван Решетник може розповідати годинами. Були б, говорить, вдячні слухачі. Цього разу оповідав про своє минуле нашій знімальній групі та народному депутату України Юрію Бублику.

/Іван Решетник, ветеран Великої Вітчизняної війни

- Давайте вже ближче до тієї події, коли ви потрапили у полон

- Зараз, дитино, буде і полон, зараз буде. Був я у тому знаменитому Освенцімі. Як тільки туди потрапив, його тільки будували. Втекло при мені двоє, то нам привезли їх показувати мертвих вже/

Проте в Освенцімі Іван Кузьмич пробув недовго, згодом перевели до концтабору у міста Кюстрін (Польща). Про це місце ветерану і нині нагадує татуювання на руці. Полонені, розповідає, не мали імен, лише номери, його три роки називали «16 705». На «фабриці смерті», розповідає, готував їжу для полонених, розбирав завали, розвантажував баржі. Голодне існування та антисанітарні умови далися взнаки. Спочатку захворів на дифтерію, потім ледве не помер від тифу. Та, мабуть, тоді не судилося відійти у вічність. Вижив. З радістю пригадує той день, коли вдалося втекти із фашистської неволі. Було це у квітні 1945-го.

/Іван Решетник, ветеран Великої Вітчизняної війни

Тривога прогула, повідомили, що прийдуть американці, а охорона, що біля нас була, як почула, то повтікали всі чисто, а слідом за ними і ми!/

Американці відгодували ледве живих полонених. Ох, і смачний був суп із бараниною, яким їх частували, пригадує Іван Кузьмич. Досі пам’ятає його смак і аромат. Деякий час, розповідає, ще довелося пожити у Польщі. Щоб розрадити рідних, написав їм листа, що живий-здоровий. Цей пожовклий клаптик паперу із радісною звісткою родина зберігає, як найціннішу реліквію. Після війни Іван Кузьмич служив у Німеччині, коли ж повернувся на Батьківщину, працював ковалем. Улюбленій справі присвятив 54 роки життя. Сьогодні ветеран разом з дружиною Меланією – на заслуженому відпочинку. Батьків часто відвідує донька Лідія. В Абазівці шанують родину Решетників, усі дивуються їх життєлюбству та здатності не втрачати віри у щасливий завтрашній день.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію