Декому вдається прожити пліч-о-пліч 50 років

У відеоархіві знаходяться 2 сюжети з такою назвою:
1) Сюжет №1
2) Сюжет №2

Cвоє «золоте» весілля сьогодні відзначає подружжя Коротунів. Саме до них в Октябрському районі – особливе відношення: це – одна із 5-ти сімей загиблих воїнів-інтернаціоналістів. 30 років тому у Афгані загинув їх єдиний син Сергій.

Те, що цей будинок незвичний, видно іще з вулиці Калініна: крім меморіальної дошки – і повноцінне графіті – тут проживав Сергій Іванович Коротун, який загинув в афганській війні 30 років. Весь цей час пам'ять про єдиного сина зберігають батьки – Наталія Петрівна та Іван Іванович. Цього дня для них особливий день – «золоте весілля». Втім, події тих часів викрали у них єдину дитину, тож до святкового столу запрошують не рідню, а афганців і працівників профільних управлінь Октябрського району.

/ Віталій Катеринник, член ветеранської організації воїнів-інтернаціоналістів Октябрського району м.Полтава

Раз у рік, у день загибелі, це як мінімум, ми запрошуємо до могили і наших афганців, і родини, тих, хто залишились дітьми. Постійно тримаємо із ними зв'язок, вони входять до нашої організації, тож беруть участь у всіх заходах, які ми проводимо./

Самі ювіляри розповідають: їх життя не було легким. Вже і не пригадують, як освідчувались у коханні.

/Іван Коротун

Все ж обрав саме її, хоча дівчат було багато. Сподобалась, ось так і живемо./

Єдине, говорять: зустрічалися більше року, розписалися і почали жити разом. За спільне піввікове життя бачили чимало.

/Надія Коротун

В житті не буває так, що постійно свято. Є і будні, і напівбудні, і головне - це терпіти. Все ж гарного у нас було більше. Головне, це вірити, особливо після того, що ми пережили./

Після того, як не стало сина, подружжя іще більше почало цінувати один одного і ту увагу, яку їм надають інші.

/Ольга Мягкохліб, заступник начальника управління праці та соц.захисту населення Октябрського РВК

Вони є прикладом для інших афганських родин, не покладають рук. Управління праці та соцзахисту населення із ними постійно співпрацює, допомагаємо по мірі можливостей./

Ольга Мягкохліб продовжує: Надія Петрівна до них навідується постійно, втім, просить не за себе, а за інших. Після того, як трохи оговталась після втрати єдиного сина, почала допомагати таким же родинам, як і її – тим, хто знає, що означає втратити годувальника чи дитину через афганське лихо.

/Надія Коротун

Будь-хто, хто пережив лихо, знає, що головне – це не пільги і якісь субвенції, кошти – це тепле слово, увага – те, що потрібно. Ми по собі знаємо: коли чекаєш і радієш, як хтось зателефонує./

Від ювілярів за святковим столом – вдячність за те, що не забувають, самі гості бажають родині кількох речей – здоров'я і підтримки у подальшому статусу тієї родини, на яку слід рівнятися іншим.

Стрічка новин

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію