Вони втекли від війни, але підтримки в чужому місті майже не знайшли

Вони втекли від війни, але підтримки в чужому місті майже не знайшли. Мова – про переселенців зі Сходу. Люди бідкаються: житло дороге, ціни зростають, а держава майже нічим не допомагає. Плюс, потрібно годувати та вдягати дітей. Як справляються з цими проблемами та хто допомагає переселенцям, дивіться в нашому сюжеті.

Одразу, як почали бомбити донецький аеропорт, розповідає Федір Чернічкін, він з вагітною дружиною покинув рідне місто.

/Федір Чернічкін, переселенець із Донецька
Спочатку поїхали до Маріуполя, думали, на два тижні, але вони тривали до 24 січня, коли був обстріл того кварталу російськими градами/

Проїхали по Україні і зупинилися в Полтаві. Кажуть: сподобалося наше місто. Але тут зіткнулися з проблемою.

/Федір Чернічкін, переселенець з Донецька
Важко жити в такій країні, коли влада – не для народу. За великим рахунком, ми нікому не потрібні абсолютно. Тому об'єднуємося в такі громади. Допомагаємо один одному/

Для цього створили групу в соцмережі. Там діляться своїми проблемами. Одна з основних – відсутність житла, хоча б тимчасового. Світлана відчула це на власному досвіді.

/Світлана Литвин, переселенка з Луганська
У нас немає нічого. Ні розкладушок, я навіть не кажу про ліжка, навіть розкладушки немає. Діти взагалі спали на підлозі. Матраци нам дали. І така проблема практично у всіх, бо ми всі живемо на зйомній квартирі практично без меблів. Хтось щось випросив у чужих людей/

Піклуються про переселенців здебільшого благодійники. Але отримати допомогу декому складно, оскільки вони не підпадають під обрані категорії: інваліди, старші 65 років чи багатодітні.
Віра Олександрівна – одна з них. Відтак допомоги пішла просити до міської ради.

/Віра Алієва, переселенка з Луганська
Зібралися трішки жінок, які не потрапляють під ці категорії, пішли в міську раду. Нам там сказали, що чим можуть вони, нам допомагають. Почали говорити, що в інших областях там одноразову допомогу дають, ще якось допомагають. Нічого мені особисто від міської ради/

В прес-службі міської ради повідомили: грошова допомога від міста для таких осіб не передбачена, оскільки вони отримують адресну допомогу від держави. Житлом теж не забезпечать, бо що могли, вже зробили. Під час першої хвилі переселенців їм надали житло як полтавці, так і в гуртожитках навчальних закладів. Нині такої можливості немає. Натомість масштабно підтримують людей земляки з-за кордону та благодійний фонд «Возлюби». За їх кошти вдалося зняти приміщення, яке перетворили на специфічний офіс. Водночас тут обговорюють проблеми, навчають дітей на навіть перуть. Ось ця пральна машина теж придбана за кошти фонду. Всі бажаючі переселенці можуть навідатися за адресою вулиця Панянки, 75А, і скористатися нею. Плюс тут можна отримати дитяче харчування. Його, бідкаються мами, вкрай не вистачає. Дівчата ведуть своєрідну бухгалтерію: кому, коли, скільки дали. Не вистачає і дитячих речей: одягу та взуття.

Від 3 до 14 років – ця категорія дітей найбільше потребує речей. Аби забезпечити всім необхідним, в цьому напрямі працює благодійна організація «Світло надії». На базі Центру дитячого розвитку створений банк одягу, де батьки безкоштовно можуть взяти щось для дітей. А ще тут з малечею працюють фахівці.

/Світлана Большева, керівник дитячого центру БО «Світло надії»
Для найменших – це групи розвитку. Ми навчаємо кольори, слова, форми. Наймінімальніше. Для дітей 5-6 років – це групи підготовки до школи, де ми допомагаємо, підтягуємо, бо немає можливості у батьків, чи часу, чи якихось своїх моментів, щоб допомогти/

А для батьків Центр пропонує послуги психолога, соціального працівника та юриста. Це все, наголошують в «Світлі надії», безкоштовно.

Стрічка новин