Суботнього вечора полтавці вшановували жертв Голодомору 32-33 років

На Жовтневу вийшло до тисячі мешканців нашого міста, аби у жалобній ході зі свічками у руках пройтися центральною вулицею та на Соборному майдані об'єднатися в єдиній молитві за душі безневинно загиблих від голоду.

Близько 15-ої години тут вже почали збиратися полтавці. У їхніх руках – свічки та жовто-сині прапори з чорними траурними стрічками. Сюди вони прийшли, аби ніхто й ніколи не забув про геноцид українського народу.

/Валентин Худін, долучився до акції «Запали свічку пам'яті»

Головне, щоб такого не повторилося. Є люди кажуть, що давайте забудемо, бо воно вже давно було/

З самого ранку на Жовтневій працював вуличний музей історії Голодомору. Його організатори не лише розповідали, а й показували, яким нелегким було життя селян, які не мали змоги нормально харчуватися.

/Олександр Коба, організатор вуличного музею історії Голодомору

Ми показуємо те, що люди готували самі. Це шкіряні паси, які виварювалися разом із жуками, тирсою та мукою. Це мука з різноманітними домішками/

Про ці страви не з чуток знають деякі полтавці, які прийшли цього дня до центру міста.

/Микола Токар, долучився до акції «Запали свічку пам'яті»

Я народився 31 року, то я маленьким застав, і в 47-ому застав. Два Голодомори. Я то трішки пух, але вижив. 82 роки мені/

Голодомор забрав мільйони людей по всій Україні. А в тих, хто зумів вижити, залишив страшні спогади.

/Алла Степанчук, долучилася до акції «Запали свічку пам'яті»

Коли я була маленькою, моя покійна бабуся розповідала, як мій батько їв кропиву, лобуду, тому потім він не їв зеленого куща, бо говорив, що це мені нагадувало/

Відверто та на весь голос про Голодомор почали говорити лише в останні 10 років. Раніше про це не згадували ані підручники з історії, ані самі очевидці тих подій.

/Олег Пругло, долучився до акції «Запали свічку пам'яті»

Ми про це взагалі нічого не знали. Навіть моя бабуся говорила, що «Ой, голодували». Хоча зараз я аналізую, що вони залишили Решетилівку і поїхали до Маріуполя, тому що там були родичі. Вони втекли звідси. Тепер я аналізую і розумію, що це дійсно був 32-ий рік/

За різними оцінками дослідників, голод 32-33 років забрав понад 3 мільйона українців.

/Федір, Архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП

Це величезна площа, мільйон запалених лампад. Уявіть, що вони згасли в один день. Було світло, була радість і настала темрява/

Хвилиною мовчання полтавці вшанували пам'ять тих, хто загинув від голоду 30-х. Після цього у супроводі церковних пісноспівів колона рушила скорботною ходою у бік Соборного майдану.

Деінде у вікнах полтавців також почали з'являтися запалені свічки. Біля Свято-Успенського кафедрального собору учасники акції залишили сотні запалених лампадок, а в самому храмі потому відбулася траурна панахида.

Стрічка новин